Світлана Костюк, вірші. 12.04.2013 р.
Весняне диво
Я й не помітила, як відійшла зима...
Аж раптом все довкруг зазеленіло...
І забіліли вишеньки несміло...
Душа зраділа - й зацвіла сама...
Тепер вона - це дивний нотний стан,
Де закодовано природи ніжні звуки,
Де диригують вітру вмілі руки,
А світ звучить-бринить, немов орган.
... Кульбабки жовті - вкраплені сонця,
Що зір наш зачаровують щомиті...
Весняним дивом помисли зігріті...
І казці цій, мабуть, нема кінця...
Муза
Дві жінки у самотньому вікні,
Що так беззахисно спалахує у тиші...
Дві долі... неминучі й мовчазні...
Обидві в білому... обидві пишуть вірші...
Лягають на обвуглений листок
Гарячих почуттів високі ноти...
Ця жінка не відходить не крок,
І я наважуюсь таки спитати: «Хто ти?»
У відповідь лиш пролісків сипне,
Крилом натхнення до чола торкнеться...
Чому ти, Музо, вибрала мене?
Відчула позивні твойого серця!
|