Світлана Костюк, вірші. 10.05.2013 р.
Удари долі
За поворотом - знову даль...
безмежна даль...
далека відстань...
Я натискаю на педаль -
і мчу вперед, крізь
біль та відчай...
А світ вичікує мене...
напевно,
все-таки спіймає...
А ви вчите, що все мине...
чому ж лише
життя минає?
Душа моя розбита вщент...
мов пазли,
знов її складаю...
Ти, світе, виждав свій момент –
удар...
якого не чекають...
Мене, незібрану як слід,
тепер, напевно,
не впізнати...
Чи ж зможу чорно-білий світ
іще хоч раз
розфарбувати?..
***
Душа, мов скована, бреде
кудись до краю...
В цій жінці, втомленій життям,
себе шукаю...
Забуті мрії та жалі
полоще злива...
Вона була, колись була
така щаслива...
А щастя - це не назавжди,
це мить небесна...
Уламки щирих почуттів
колись воскреснуть.
За сяйво сонця зачеплюсь -
і буду жити!
Ти ще мене не розтоптав,
жорстокий світе!
|