Олександра Кохан, вірші. 22.01.2011 р.
***
Не прагну я ні визнання, ні премій,
Я - не поет. Я для людей - ніхто.
Та між життям моральних епідемій
Навчилась виживати вже давно.
Ніхто мене не сує і не бачить.
Іду я завжди по життю сама,
А часом не витримую і плачу,
Бо в душах у людей завжди зима.
Черстві сторонні погляди і фрази,
А так хотілось дружнього тепла.
Чому ж у бік мій линуть лиш образи?
Я ж від душі бажаю всім добра!
Можливо, я цього не заслужила,
Бо не пройшла елітних естафет,
Та я ж людина!
Кров у мене в жилах!
Але життя - мов зламаний кларнет.
Суть життя
Є в наших душах те, що не вмирає,
Слова дідівські, що всотались в кров:
«Людина, що народ свій поважає,
І на собі відчує теж любов.»
Проста ця істина у суєті щоденній,
В ній чистий шлях усього майбуття,
І суть її обширна, небуденна,
А суть її - це суть мого життя.
|