Олександр Каліщук, вірші. 21.02.2013 р.
Відчувай себе щасливим попри всі життєві «зливи»
В давнину було нелегким у людей життя
І тепер воно не з медом. Тож коли радіти?
Просто вимети з душі отруту і сміття
Й розпочни уже сьогодні ти щасливо жити:
Відчувай себе щасливим зараз і завжди,
Врівноважено, спокійно все сприймай щоденно,
Будь веселим, щирим, добрим, похвали не жди,
Не вини когось, крім себе, бо це все даремно.
Не вини й себе ніколи за минулий гріх,
Хай для тебе у майбутнім станс він уроком.
І частіше в твоїй хаті хай лунає сміх,
Тож образу в своє серце не ховай глибоко.
Будь готовим без вагання всім допомогти,
Хто твоєї допомоги конче потребує.
Хто тебе коли образив, ти йому прости,
З серця вирвавши образу, ти не пошкодуєш.
Будь у Всьому оптимістом, не тривож душі,
Ворогів в житті своєму, друже, не примножуй,
Чимсь займи себе цікавим. (Я ж... пишу вірші...) -
Це усе тобі щасливим бути допоможе.
Ну і ще тобі скажу я. Мало не забув...
Не втрачай даремно часу. Він же не вертає;
Бо життя і так коротке (це я сам відчув),
А воно нам легковажність нашу не прощає.
У кожного свій хрест в житті - пройди із ним усі путі
Знай, що ти єдиний в світі,
Бо такого більш нема.
І за себе ти в одвіті,
Як водій біля керма.
Сам ти мусиш розкопати
Життєдайне джерело,
Сам ти мусиш відшукати
Те, чого ще не було.
Ти повинен залишити
По собі вагомий слід,
Щось додати, обновити,
Щоб добрішим став цей світ.
Не жди подарунків за добрі діла, бо вже нагорода тебе віднайшла
Яке б добро ти не робив,
Ти не роби лиш задля себе
В надії, що за це добро
Заслужиш ласку там, на небі.
Лиш безкорисно все роби
І ні на що не сподівайся,
А Нагорода віднайде
Тебе сама. Не сумнівайся.
Не гордись, що ти «хороший», можеш стати у... калошу
Коли щось зробиш добре,
То пам'ятай про це:
Не попади у гордість
Мов пташка у сільце.
Я прагну тиші
Я прагну тиші, прагну самоти,
Мені набридло все, що тишу роздирає.
Душа втомилась вже від суєти,
Простору вільного мені не вистачає.
Усе життя я в гаморі людськім,
Усе життя від когось я залежний.
Всі дні мої солодкі і гіркі
Промчались так, мов бистрі коні, що й не встежив.
Мені б куточок, де лиш я і Бог,
Мені б іще пожити так самим з собою,
Мені найкраще, коли ми удвох
З моєю радістю і тихою журбою.
Людина і свіча
Коли спіч а в пітьмі палає,
Круг себе світло розливає,
Свічу побачить погляд твій,
Коли погонь горить у ній.
Коли ж у ній погасне світло,
То кожен з нас неначе сліпне,
Бо що побачиш уночі?
Нема ні світла, ні свічі...
Як і свіча, так і людина
Горіть повинна безупинно,
Щоб не пропав в пітьмі і ти,
Гори і сам, і всім світи.
Не радій з чужого горя
Коли щось в сусіда не ладиться,
Негоже радіти від того.
Нема більш мерзенної радості
Ніж радість від горя чужого.
Людина і камінь
Людина каменю подібна.
Чому, спитаєте, чому?
- Ця аналогія потрібна
Усім: мені, тобі, йому.
Допоки камінь не чіпаєш.
Він спокійнісінько лежить.
Як вдариш, - іскра вилітає
І може все навкруг спалить.
Отак й людина... Як задінеш,
Вона вистрілює громи...
І вже її тоді не спиниш –
Згорить сама, а з нею й ми.
Людина і час
І ми йдемо, і час іде,
А як він йде, ніхто де знає,
Бо час летить, бо час пливе
І ні на що він не зважає.
Одна нога в минулім ще,
В майбутнє інша йти воліє,
Одна у пам'яті живе,
А друга - тільки у надії.
Так крок за кроком ми йдемо,
Добро чи зло по світі сієм,
На хвилях часу несемо
Свої лиш спогади й надії.
Як син пияк
Краще серед ночі місяць повний,
Аніж 100 зірок. Бо - що зірки?
Сип один розумний, безумовно,
Краще, аніж два, та пияки.
Краще б син і світу не побачив,
Ніж родилось щось не до пуття.
За померлим мати раз заплаче,
А з живим проплаче все життя.
Краще б він помер іще маленьким,
А не мав зрости, немов той бик.
За померлим раз заплаче ненька.
А з живим проплаче цілий вік.
Краще повний колос серед поля,
Аніж мав зродитись пустоцвіт.
Краще хай не шле нам сина доля.
Ніж пияк родитись мав на світ.
***
Здоров'я - не все, що потрібно людині:
Живемо достатком, красою, любов'ю,
Та все це - ніщо по одній лиш причині:
Коли ні на що вже немає здоров'я.
|