Олександр Каліщук, вірші. 17.01.2013 р.
Життя
Лиш одним життя погане,
Що коротким є воно:
Тільки ж встав, здасться, рано,
Вмився, вдівся, з'їв сніданок,
Щось зробив і наостанок
Прогулявся перед сном...
Не прожиймо ж його марно,
Хоч коротке, але ж гарне
Це життя в нас все одно!
Гори
Що краще гір? - «Звичайно ж гори!» -
Так кажуть ті, хто рветься вгору.
Чого їм треба там, вгорі?
Чи сонце світить там ясніше?
Чи може вітер дме сильніше?
Чи не кусають комарі?
Все лізуть й лізуть вверх по «скалах»...
А скільки в прірву їх упало!
Заради чого йшли на смерть?
Яка була у цім потреба,
Щоб так карабкатись на небо
І - полетіти шкереберть?
Кому від цього користь буде,
Як па вершину влізуть люди
І там півлітру розіп'ють?
А скільки сил й часу даремно...
Тож прийде ніч - й на горах темно.
І що ж ці вилазки дають?
Хіба не краще йти до Бога,
Хоч й там нелегка дорога?
І там вершини не для всіх...
Та все ж різниця є велика,
Бо коли Бог когось покликав,
То й десь спіткнутися не гріх.
Лиш не впади, а йди уперто,
Щоб в прірві раптом не померти
Серед тяжких гріхів своїх.
Слово
Висихають джерела...
Вітер розносить попіл з пожарищ,
Що засипає нам очі, заповнює наші легені.
Сумна картина. Невеселі мої роздуми.
Мово, паша мово! Хто тебе збезчестив?
Невже ми самі? А то хто ж?
Від кожного з нас залежить, чи будемо гордитись своєю мовою.
Бережімо її. Бережім від бруду рідне слово.
Слово велику мас силу.
Воно може і вбити, і вилікувати.
Не будьмо вбивцями, а будьмо лікарями.
Лікуймо свої душі чистим, словом.
Коли душа здорова, буде чиста й наша мова, наше слово.
Пам'ятаймо, спочатку було Слово і Слово було Бог.
І робім з цього висновки.
«Круг життя»
Бо життєвая дорога
Дана людям всім від Бога,
Тож по ній нам треба йти,
Хрест смиренно свій нести.
Щастя й горе, радість й лихо
Хай крокують поруч тихо.
Доки грає в серці кров,
Хай живе у цім любов.
Поки думка шаленіє,
Хай живе в душі надія.
Серед шляху, серед діл
Набираймось в вірі сил.
Хай не ваблять нас спокуси.
До добра йдім, до Ісуса.
І пройдем без каяття
Цей складний наш «круг життя».
Між добром і злом
Ми між добром і злом живемо.
Між ними лиш тоненька грань.
І несвідомо ми стаємо
Туди, де я б сказав: «Не стань!»
Бо в зло лиш ступиш раз ногою,
То другий раз уже двома,
А там всім тілом з головою...
І порятунку вже нема.
У суєті ми всі живемо.
Про ВІЧНЕ думать нам - коли?
Все ближче до фіналу йдемо,
В добро жбурляєм лиш «голи».
А потім в церкву йдем на сповідь,
Бо добрий Бог усе простить.
А далі йдем шляхом тим знову,
Який пора вже припинить.
Скажу: «Надіємось ми марно
Лише на милість із небес.
Нічого не пройде безкарно,
Хоча б із мертвих ти воскрес.
Єдиний шлях, одна дорога –
Покинуть зло й добро творить,
Тоді надіятись на Бога,
Що Він минулий гріх простить.
Ходити в церкву і молитись,
Це може навіть фарисей,
Ти щиро Божі заповіти
Сповняй, щоб - сльози із очей».
|