Тетяна Ізотова
Кажуть, що поезія – це свято слова, а саме основний творчий вантаж Тетяни Ізотової – пейзажна та інтимна лірика, насичена теплими емоційними барвами. Мешкає авторка у древньому Володимирі-Волинському. Обравши журналістську стежину, Тетяна Ізотова не розлучається із творчістю, створює нові поезії. Закінчила Луцький гуманітарний університет, факультет журналістики, працює кореспондентом на студії кабельного телебачення „Нововолинськ”.
***
Буденна сірість тротуарів
І феєрверк розбитих мрій…
Слова останні з мемуарів,
Що не залишили надій.
Склади гербарій із тих слів,
Що вітру кину на забаву,
Сплети вінок із ніжних снів,
Що дарували лиш оману.
У серці залишився слід -
Маленька часточка душі.
Це лиш уяви дивний плід, -
Бо ми насправді вже чужі…
***
Пульс мій гупає так шалено...
Розчиняюся в почуттях...
Я вже з’їхала з глузду, напевно,
Від мовчання в твоїх очах.
Апельсиновим соком повільно
Я наповнюю спраглу суть.
Це так лячно, незвично і дивно, -
Мене мамою скоро назвуть…
***
Я – та, що танцює з вітром,
Для обіймів розкривши руки,
Сам-на-сам залишалась зі світом.
У полоні гіркої муки.
Я – та, що не бачить нічого,
Що серце могло б засмутити,
І хоч нелегко та вже вкотре
Надію в душі відродити.
Я – та, що цілує мрію,
Купаючись у фантазіях...
Покликать тебе не смію
І тяжко каюся, тяжко каюся…
Я – та, що цінує минуле,
Роздмухане вітром в нікуди.
Хоч серце моє заснуле,
Шукає тебе усюди…
***
Коридори душ німих...
Горизонти мрій сліпих...
Невідривний погляд вдаль -
Легкий натиск на педаль…
Й до польоту вже готові
Сльози відчаю прозорі…
***
Я народжена з піни морської,
І сльозою терпкою омита.
Я народжена з істини тої,
Що на друзки була розбита.
Я покликана зерна любові
Сіять в полі, що серцем зоветься,
Ще комусь подарую хвилини казкові...
Чи сміливець такий знайдеться?
16.09.2010
|