Галина Глодзь, вірші. 8.11.2011 р.
***
Ти любиш музику, а зовсім не музу.
Згадуєш про неї так, до речі.
А музі гаряче в наглухо застібку тій блузі
І в жорстокому блюзі вечора.
Муза б'ється у вікно і хоче на вулицю,
На чотирнадцять морозу.
А ти боїшся холоду і чомусь сутулишся,
Лякаючись позбутися розуму.
Отак і живете втрьох, одне одного неволячи:
Ти, муза і музика.
Тікаєш від них, коли стає надто боляче,
І від цього кохання в душі вузько.
***
Колись-таки ще буде день,
І ти зупинишся на хвильку.
І з явиться між нами стільки
І ще не співаних пісень
І ще не здійснених бажань.
Ти будеш сонячним на дотик.
Ти просто покладеш на ноти
Усі слова усіх прощань.
Вони звучатимуть в пітьмі.
Можливо, навіть зовсім поруч –
Ти сам про душу заговориш.
Колись-таки прийдемо ми,
Занадто різні, але все ж
Готові просто полюбити.
Серця витатимуть в повітрі...
Своє даси, моє візьмеш.
***
Вільна така, наче Бог після першої сповіді,
Ніби дощі, які зовсім забули за провесну.
З рук зацілованих хвилями дикими кров іде,
Серце вистукує голосно-голосно-голосно,
Губи відверто шепочуть зізнання у злочині –
Разом із небом секунди ув'язнення лічимо.
Там, у в'язниці повік, - тільки дні позолочені,
Схожі на древні ікони вчорашнього відчаю.
Вечір, солодший за кров і за стигми болючіший,
Знає, коли ми захочемо, скочимо, підемо...
Серце, мабуть, недаремно вистукує-мучиться:
Кров на зіницях нікому чужому не видима.
***
Отак вивчаю тебе напам'ять,
Щоб не забути запах волосся,
Диких зірок, що в зіницях плавають,
І рухів, коли ти ідеш босий.
Увесь закручений навколо лампи,
Що й близько не нагадує про небо,
Ти мовчки падаєш у теплі лампи
Самоти, де я зосталась без тебе.
Відплітаєш від себе слово за словом –
Може, мені на вірші, може, на сльози.
Даруєш картинку кольорову,
На якій усе-таки стоїш босий
І мерзнеш в душу під синьою зливою.
Хочеться бути твоєю, але щоб нею стати,
Часу занадто мало, і я, можливо,
Так і не встигну довчити тебе до крапки.
***
Завтра гітари скажуть останнє слово –
Буде весна, і сонце, і дикий пляж...
Небо блакиттю наші думки обновить,
Збудить і заколише. Лише не плач.
Чуєш, не випробовуй стіни на твердість
І не доводь, що все це буде Ок.
Зорі із нами не до кінця відверті.
Мозок співає, серце нюхає клей.
Іскорки болю скачуть у чоловічках –
Знаєш, ніхто ні в кого душі не вкрав.
Іноді навіть щастя - шкідлива звичка.
Іноді навіть сльози - звичайна гра.
|