Вівторок, 15-10-2019, 07:54
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Вересень » 6 » Глодзь Галина, вірші. 6.09.2011 р.
12:53
Глодзь Галина, вірші. 6.09.2011 р.
Галина Глодзь, вірші. 6.09.2011 р.
 
***
 
Обліплене прозою, дике таке передмістя,
Вустами холодними шепче про провесінь щось.
Гіллячкам не спиться, і квітень – невизнаний містик –
На щоки кидає ніяк не весняний мороз.
 
Вже й мрії рояться сіренькі якісь, прозаїчні,
Душа майже мокра, на вулиці відра води;
Здається, таке було завжди і лишиться вічно,
А там і до відчаю зовсім недовго, гляди.
 
Кусає за вуха вітрище - оте ненаситне,
І зовсім не дивно, що гілочкам вже не до сну.
Замріяна містика сірого-сірого квітня
На вулиці міста витягує змерзлу весну.
 
ЗАБУТИ ОСІНЬ
 
А я сиджу біля вікна
І плачу в осінь.
Знов.
Вона хороша, і одна
Забути просить
Про любов.
 
Про нас забути, про слова,
Про цілий всесвіт.
Що ж,
Я вже давно напівжива,
І для людей -
Також.
 
А ти - живеш. І у вогні,
І у печалі
Ти
Наснишся ідолом мені.
Давай, відчалюй,
Йди.
 
Згоріло все - твоє й моє
І кожне "наше".
Путь
Лежить попереду. Живем!
А осінь каже:
"Все забудь."
 
***
 
М'яка, пастельна дівчинка-тепло,
Замріяна, заплакана, забута...
Їй холодно і боязко було,
Вона боялась знову біль відчути.
 
Вона танцює на снігу - не я.
Прозора, ніжна, мовчазна і боса.
І вітру незбагненна течія
У довгому білявому волоссі.
 
Чужа й прекрасна дівчинка-печаль,
Що в небесах пустих навік зомліла.
Мені її було до сміху жаль,
Я диханням своїм її зігріла...
 
Та не дано вернути до життя,
Не вистачило зламаної сили.
Вона пішла, пірнула в забуття...
Вона мені крізь сніг і плач наснилась.
 
***
 
Ти - прямо протилежний, ненадійний,
Незвіданий, невиданий, чужий...
Тебе я заховаю у собі,
Розтринькавши на речі благодійні
Усе, що мала, і усе, що є.
Мій колір - чорний, світ фарбую - в чорне.
І серце перевтомлене моє
Лише крилом накриє мудрий ворон.
Я в квітах і надіях заблукала,
Серед чужих - єдину загубила...
І душу каменем наскрізь пробила
Та думка, що колись я не кохала,
Та згадка, що колись я - не любила.
О Господи! Холодний і реальний
Твій сміх з тривогою навпіл і болем,
Що серце б'є і мучить, палить, коле,
Занурює в тупу матеріальність...
Я божевільна, мабуть, ненормальна.
Крізь сон, поплутаний з теплом, і голос
Ти знищуєш, сховавши у долонях,
Усе, що буде, все, що є довкола,
До болю у руках, губах і скронях.
Це крик душі - мабуть, від переляку.
За все оте тобі я щиро дякую.
 
***
 
Зрозумій мене, невідчужену,
Щоб не падав холодний сніг.
Переріжу струну напружену
Сліз своїх і пісень своїх.
 
Заспівай мені під каштанами,
Все згадай, що давно пройшло.
Ми, можливо, були останніми,
Але втрат у нас не було.
 
Доторкнись до рядків неписаних,
Що хотіли зігріти нас.
Небо в далечі, небо високо,
Я боюсь зупиняти час.
 
А гітарний акорд під вікнами
Наче зніме гору з плечей
Не ночами-думками світлими,
А мелодіями очей.
 
І ридали - цвіли каштанами –
Це весна в небесах пливла.
Під гітарними, під незнаними
Вся земля, мов пісні, була.
 
Серенади змагались з вікнами
І нарешті перемогли...
Не хотілося бути вічними –
Це каштани в душі цвіли.
Переглядів: 416 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Вересень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz