Галина Глодзь, вірші. 4.10.2011 р.
***
Зелено.
Душу травою встелимо,
Сотнями митей відчаю.
Станемо трохи вищими,
Звівшись навшпиньки.
Дихати
Зможемо синім сміхом ми.
Свої серця знеболимо.
Буде світло і холодно
Рухам, рукам, зарученням –
І небеса зворушаться.
***
Викинь мене з вікна.
Вдумайся: п'ятий поверх,
Сонце, бузок, весна,
Усмішки кольорові,
Дихання дике в такт,
Крові космічна швидкість.
Сонце, мов маніяк,
З неба жорстоко світить,
Кидає в очі жар
І божевілля - в тіло.
Буде політ, мов жарт.
Скачемо. Полетіли.
Біль у зап’ястках десь,
Поки душа у трансі.
Нам ще десять небес
До останнього шансу.
***
Після безсонної ночі
З'явився новий макіяж.
Я більше так не хочу -
Уже занадто, аж
Боляче синім тіням,
Нанесеним круг очей.
Боже, яка дитина!
Ще зовсім рано, ще
Можна усе змінити,
Тільки щоб не назад.
Тіні густі, як літо,
Посмішка - шоколад,
Найшвидше - молочний з горіхами,
Так чомусь видається мені.
Ти заливаєшся сміхом,
А очі - сумні-сумні.
Давай будем дуже щасливими –
У житті простіше разом.
І тіні сумні під очима
Легко лікуються сном.
Давай просто будемо, брате!
Весна ж розтопила сніг...
Багато що може статися:
Сьогодні є тільки сміх.
***
Знак безконечності на грудях –
Глибоко в грудях.
Соромно плакати на людях –
Більше не буду.
Клятви давай своїй чудовій,
Вогнебезпечній.
І не лови мене на слові:
Я - не на вечір,
А на життя, на кров, на дуту,
На нескінченність.
Ти своє слово знов порушиш,
Тільки без мене.
Я назавжди у серні, поки
Ти ще шукаєш,
Наче шматочок льоду в оці
Бідного Кая.
Наче ув'язнення за вбивство:
Просто - довічно.
Можеш навмисне бути чистим –
Я не помічу.
Дивно, як легко раптом стало –
Вітер у плечі.
Знаєш, я щастя розгадала.
Це - безкінечність.
***
Павучок твоїх довгих пальців
Залишає на серці слід.
Майже зовсім його не торкається
І тихенько тікає від
Запитань і думок під парту,
Мов боїться моїх очей.
Переконує, що не варто,
Але сам в це не вірить ще.
Золотистою павутиною
Обплітає мої слова.
Він так хоче, щоб ця дитина
Посміхалася, мов жива,
Але жалить у саму душу.
Ненавмисне, та все ж - павук.
Я його розлюбити мушу,
Цього демона темних рук,
Поки можна іще. Сьогодні ж.
...А беззахисний павучок
Все шукає, де прохолодніше.
Він від сліз не моїх промок.
Хочеш, я його біль висушу?
Що, отруйний? Усі такі!
Павутини на двох вистачить,
Особливо на дві руки.
|