Понеділок, 21-10-2019, 09:29
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Серпень » 30 » Глодзь Галина, вірші. 30.08.2011 р.
12:13
Глодзь Галина, вірші. 30.08.2011 р.
Галина Глодзь, вірші. 30.08.2011 р.
 
***
 
Маленька лялька з червоного дерева –
Мабуть, все-таки мулатка.
Тільки душа від чогось протерлася
Аж до останньої латки.
 
Крихітні пальчики голку не втримають;
І не зашити серце,
Поки один хтось попід вітриною
Майже беззвучно сміється.
 
Продадуть ляльку з червоного дерева,
Або й сама віддасться.
А на могилі напишуть: "Померла
Від передозування щастя."
 
***
 
Із собою на самоті
Душу кроками мовчки міряєш.
Є надії, але не ті,
Котрі можна назвати вірою.
 
Констатація болю - факт
Залишається неспростованим.
Ти хотів, щоб не просто так,
Але все розв'язалось повінню.
 
Палиш спогад біля вікна,
Що розбилось під тінню осені,
Ще не вірячи, що вона
Більш не з'явиться на запрошення.
 
Надто сильний, щоб чути плач,
Навіть свій. Це усе неправильно.
Ти втопився у ній. Вона ж
І сама не уміла плавати.
 
***
 
День помре у вогні.
Завтра з нього народишся ти,
Спаленілий од вітру.
Наче щось у мені, ледве схоже на п'яне "прости"
Із твого заповіту.
 
Як сліпа, у собі перечитую пальцями дощ,
Поки очі не змокнуть.
Безнадія і біль.
І десятки холодних сторож
Десь глибоко у мозку.
 
Аж на дні пустоти помолюся за те, що болить.
Найвагоміша правда –
День воскресне. А ти зникнеш з неба на сотню століть –
До наступного "завтра".
 
***
 
Ми зустрілися на межі із комп'ютерною графікою,
Проектуючи на асфальт точки дотику до зірок.
Місто впало у сон, тому залишилось від heavy traffic’у
Тільки heavy, та й те, мабуть, не про рух уже, а про рок.
 
Над тобою свинець повік – не приснишся сьогодні ввечері,
За вечерею помовчиш не зі мною, а десь отам.
Розминулися та й усе - ніби справді-таки уперше нам! -
Але музику і зірки я назад тобі не віддам.
 
Цей смугастий сірий асфальт - мов податок чужому страхові,
На якому лежить від зір синювата прозора тінь.
Ми зустрілися на межі двох рядочків із мого графіку,
Але змінювати його нам обом було трохи лінь.
 
***
 
Вітер у навушниках - аби
Випадково слух не застудити.
Він плював на те, що зараз квітень.
Всі дерева стали на диби,
Їм замало нині цього світу,
Хочеться до неба і до світла.
 
Тихо дощ по вулицях бродив,
Сам на себе вже давно не схожий.
Навіть випадкові перехожі
Вчилися ходити по воді,
Та не міг Ісусом бути кожен...
Чи вони боялись, може?
 
Так набрид усім отой пейзаж,
Що хотіли взяти фарби трохи,
Поки ще бруківка не просохла,
І зробити хмарам макіяж.
...Плакала безсонячна дорога.
Переглядів: 381 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz