Галина Глодзь, вірші. 20.09.2011 р.
***
Не стріляй мені в очі вірою,
Все одно забагато втрачено.
Ця зима, певно, буде сірою,
Але то вже не має значення.
Осінь плакала і сміялася,
Але все ж була невеселою.
І листки на гілках гойдалися,
А тепер під ногами стеляться.
Не стріляй мені в душу карими,
Краще сядемо й поговоримо.
Не знущайся такими чарами
Над душею цією хворою.
Хай хтось інший існує мріями
І з холодним повітрям грається.
Заховай свої сни під віями,
І думки там нехай сховаються.
Кинь усі благородні порухи,
Потім каятись знову прийдеться.
Все одно то лише риторика –
І без відповіді обійдеться.
***
Три крапки - знак усього життя.
Самоомана й саморозлука.
Спитати хочеш про щось? Питай.
Дивися в очі, дивись на руки,
Відводь зіниці свої у даль,
Кудись, де їм спокійніше спати.
Не знаю відповіді. На жаль...
Занадто легко щасливим стати.
Усе настільки просте. Степи
Заметів сніжних лежать навколо.
Не думай більше, а просто спи.
Холодний погляд. Захриплий голос.
Зимові ночі красиві, так,
Та заморожують кров у жилах.
Можливо, це був небесний знак,
А я не так його зрозуміла.
Але замовкни. У тебе ж є
Своє життя, там я зовсім зайва.
Тоді навіщо тобі моє
Всіма забуте існування?
Усе так плоско, і ці слова
Такі мізерні посеред мочі...
Сьогодні мрія іще жива,
А завтра іншого захочу.
***
Губи стули, як рану –
Музика значить більше.
Вірні, аж ,іо болю знаний.
Схожий до інших віршів,
Вигаданий, як привид,
Викохана істота.
І до печалі привід
Вже не десятий - сотий.
З неба одного й того ж,
Та все одно не варто.
Що ти з душею робиш?
Просто безглузді жарти.
Разом з одної зірки –
Ми себе обікрали.
Добре усе, та тільки
Неба на двох замало.
ДИПТИХ
І
Заглядає в очі туга –
Я люблю тебе як друга,
Чітко, наче на малюнку.
Без обітниць і цілунків.
Тихо б’ється серце в грудях.
Це не страшно. Хай так буде.
Подумки у небо лину –
Вірю в тебе, як в дитину.
Так наївно, дико, просто...
Я люблю тебе - не помста.
Я люблю тебе як сина.
Розумієш, я не винна!
Це за склом холодний вечір
Згадує про дивні речі.
Загортає ніч у тіло...
На любов немає сили.
Але все ж, собі в наругу,
Я люблю тебе. Як друга...
ІІ
Я люблю тебе, як брата.
А можливо, більше. Хто зна...
Так старатися, чекати:
Вірити - це теж серйозно.
Розумієш, я не знаю.
На які слова чекати:
То без тебе помираю.
То люблю лише як брата.
Довгі дні, холодні ночі,
Божевільні зорі в небі...
Помилятися не хочу –
Що мені насправді треба?
Якось дико й незбагненно –
Для такого в серці мілко.
Хто ти, сонечко для мене?
Може, й друг, але не тільки.
Може, ангел, може, демон.
Та яка між них різниця?
Так, як хочемо, живемо –
Вибирай, ти вільна птиця.
Надто пізно щось міняти...
Хай там що, тоді побачим.
Я люблю тебе, як брата,
Але знову ледь не плачу.
***
Твої "Good-bye" та "Hello"
Б'ють мене по обличчю.
Таке співчутливе зло –
Якийсь неправильний відчай.
І пальці твоєї руки
Волосся дотиком палять.
Торкайся, ніжний, палкий!
Скажи хоч мовчки, що далі?
Серця гілками сплелись.
Все інше - дике і нице.
А ти тікаєш кудись,
І б’є "Good-bye" по зіницях.
|