Субота, 19-10-2019, 01:15
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Листопад » 1 » Глодзь Галина, вірші. 1.11.2011 р.
16:29
Глодзь Галина, вірші. 1.11.2011 р.
Галина Глодзь, вірші. 1.11.2011 р.
 
***
(С...)
Іграшковий солдатик іде на війну,
Поглядаючи скоса на небо.
Я його не покличу і не поверну –
Хай іде, якщо вірить у себе.
 
Хай рятує свій власний, придуманий світ,
Всі світи, як вони того варті.
І коли навіть серце моє защемить,
Він стоятиме на варті.
 
Він мені ще не раз порятує життя,
І подивиться строго,
Посміхнеться і скаже: "Яке ти дитя !..",
Тільки ж я не зумію без нього.
 
Я до ран йому серце своє прикладу,
Цілу душу, вже роздану іншим.
Він піде, та залишиться сонячний дух,
Від якого відразу тепліше.
 
І спокійно прокинусь, і тихо засну,
І уже не тремтітиме тіло:
Іграшковий солдатик пішов на війну,
Пообіцявши вернутись цілим.
 
***
 
Вона читала Зигмунда Фрейда
І різні книжки з довгими назвами.
Теоретично все було Ок, та
Щастя відкладалося до іншого разу.
 
Вночі вона вилазила на підвіконня,
Бо після кави не хотілося спати.
Сусіди зверху бісилися, як коні,
Та їй на все це начхати.
 
Сиділа, рахувала метри до асфальту
І уявляла політ, заплющивши очі.
Якби до землі було трохи далі, то
Вона спробувала б зіскочити.
 
Але вікно було так низько - два кроки,
І, здавалося, ступиш на камінь.
А ще вона була фанаткою року
І через це сварилася з батьками.
 
І коли вона врубувала "Нірвану",
Сусіди кидалися до нашатирного спирту.
А їй же просто хотілося бути коханою,
Не брехати і не лицемірити.
 
Але тільки місяць розумів ці порухи.
Крім нього, не було друга ніякого.
Тому ночі вона просиджувала на підвіконнику,
А вдень - ховалася від усіх і плакала.
 
***
 
Ідеш по вулиці, такий безпомічний,
Мов п'ятилітнє дитя.
Ховаєш голову, гуляєш поночі
І уявляєш життя.
 
Не розумієш, не усвідомлюєш,
Не мрієш і не гориш.
А коли іноді стане соромно –
Тікаєш в нірку, мов мит.
 
А біль подалі від себе втримуєш –
Боїшся, певно, щоб він
Не зарядив тебе раптом силою
І не підняв із колін.
 
Стираєш кров із лиця, чекаючи
На вирішальний удар.
Можливо, трішечки часом каєшся
Про те, що душу віддав.
 
Та вже наступного ранку спокійненько
Заклеїш шрами й рубці
І знову підеш по прямій лінії
До тих, що б'ють по лиці.
 
МАЛЮНКИ НА СТІНІ
 
Зранку пекельно боліла голова:
Трішечки від тебе, більше - від кави.
А на піднебінні крутилися слова,
Яких ніхто навіть за гріш не ставив.
 
Щось про те, що знов лишаюсь одна,
І що вчора тепло було від поцілунків,
І що навпроти - якась не така стіна,
А на ній - якісь не такі малюнки.
 
Щось про того, для кого замало букв,
А тим більше - нот. І нема резону,
Ігноруючи серця застережливий стук,
Вдиратись у його заборонену зону.
 
День горів, наче в пекельному вогні,
Здавали нерви, почуття ламались...
І той був намальований на стіні,
Для котрого навіть кольорів замало.
 
***
 
Хочу кудись утекти.
Не на яснії зорі і тихі води -
Банально.
Хочу туди, де вітер і подих,
Іти
У спальні.
 
Хочу твоїх уст,
Схожих на гарячу каву
Без цукру.
Може, я трохи лукавлю?
Не тому, що боюсь, -
Просто тремтять руки.
 
Вип'ю тебе до дна.
Висповідаюсь від гіркоти
Патлатому небу.
А ти
Навіть не знав,
Як мені цього треба.
Переглядів: 452 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Листопад 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz