П`ятниця, 29-03-2024, 17:12
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5477
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Головна » 2011 » Вересень » 13 » Глодзь Галина, вірші. 13.09.2011 р.
13:15
Глодзь Галина, вірші. 13.09.2011 р.
Галина Глодзь, вірші. 13.09.2011 р.
 
ТВОЯ РУКА
 
Сонце дарує силу землі,
Трави дарують ясність думкам.
Вже відбулися, ще не були...
Тихо на струни лягає рука.
 
Роси спадають з порваних віт,
Сонце кидає свої промінці,
Будячи з казки заплаканий світ...
Сила найбільша - в тоненькій руці.
 
Виходу більше нема - не шукай.
Навіть не шепіт, навіть не звук...
Темно-блакитним палав небокрай,
Доки не стрівся з пелюстками рук.
 
Сонце горіло, палило злегка –
Світ був не наш, він був зовсім нічий.
В синьому небі світилась рука
І промінці, що сковзали по ній.
 
***
 
Він тихо-тихо проходить повз,
Немов йому паралельно.
А в жилах грає гаряча кров,
І слухає серце трелі.
 
Душа пекельним вогнем горить,
Рветься у небо з ревом.
Якщо він спиниться хоч на мить –
Спалить усі дерева.
 
Усі - до гілки і до листка –
Слабше ж уже не вміє.
Це, певно, вдача його така –
Нестримна, немов стихія.
 
І губи стулені - хто він є? –
І квіти лягають спати.
Мені - моє, а йому - своє.
Навіщо слова і дати?
 
Навіщо числа чужих доріг,
Розкиданих по планетах?
Залишився непідробний сміх
І тонких думок тенета.
 
І йде він тихо, мов акробат,
Ступаючи по канату.
Нема дороги йому назад,
Та й часу нема вертатись.
 
Гарячі очі крадуть блакить -
Відразу темніє вечір.
Якщо він зміниться хоч на мить,
То небо впаде на плечі.
 
***
 
Я знаю безцільність обіцянок вічного щастя.
Що доля для неба? Йому, як завжди, все одно.
Співають джерела. Навряд чи пробитися вдасться
Крізь зовсім заросле чужими квітками вікно.
 
Краплини дощу на простягнутих в небо долонях,
Листи невідіслані - в серці бездонним вогнем.
Розкішних подушок не просять натомлені скроні,
Бо вже все одно ми сьогодні, мабуть, не заснем.
 
Простягнуті зорі у небі ясним покривалом
І місяць сумний посміхається, дивлячись вниз.
Дерева шепочуть, а світу, здасться, так мало!
Це душі навіки в прозорі тенета сплелись.
 
І тільки на голови зорі кидає нам небо,
І місяць всміхається сумно до нас звисока.
Не треба обітниць, і споминів навіть не треба –
Занадто коротка для вічності пам'ять людська.
 
***
 
Коли я обертаюся назад,
То знаю, що збрехати тут не вдасться.
Не бачити тебе сім днів підряд
І після цього думати про щастя..?
 
Зі спогадів стирається лице,
І вже до божевілля - кілька кроків.
До болю страшно уявляти це,
А я ж тебе не бачила сто років.
 
***
 
Кілометри тижнів і днів довжелезних,
Листи про кохання і вірші.
Останні надії ніколи не щезнуть,
Ти тільки повір в них сильніше.
 
Не треба усмішок і слів про майбутнє –
Мені не здружитися з ними.
Лишилися спогади каламутні
І профіль твій перед очима.
 
Та все буде добре, і - зовсім можливо –
Щось станеться трішки пізніше.
Обличчя із мрії - таке некрасиве! –
Листи без адреси і вірші.
Переглядів: 563 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Вересень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2024
Безкоштовний хостинг uCoz