Галина Дадак, вірші. 5.12.2010 р.
Спогади
Шумлять столітнії дуби,
Квітнуть квіти й луки,
Літа не вернути молоді –
Лишаються лиш згадки й муки.
Підемо в поле та жита,
Волошок, маків назбираєм,
Потім сплетем вінок
Та молодість згадаєм.
У гості старість забреде,
Сядемо із нею.
Згадаєм, що все пройшло,
Що залишилось за межею.
Надії всі свої зберем
В один сухий гербарій,
Тільки серце молоде
Заплаче щемко з жалем.
Клен
Клен стоїть в задумі вересневій,
Багряне листя падає у низ.
Колись яскравий та зелений –
Тепер із віт злітає лист.
Так в дитинстві буває,
Коли ще молодість та сила є,
Непомітно старість наступає,
Життя пройде, як з клена листя опаде.
Зимова казка
Тихо падав сніг лапатий
Землю в шати одягнув,
Задрімали ліс і поле,
Став під кригою заснув.
Сніжинки легко й пружно
Вниз кружляють і летять,
Та у місячному сяйві
Дивним світлом мерехтять.
На вікні мороз малюнки
Цілу нічку малював.
Неповторний і чарівний
Світ казковий оживав.
Зоряний дощ
Дощ змочив усі стежки,
Де з тобою ми ходили,
Навіть трави на землі
Роси зоряні накрили.
А дерева, як стіна,
Похилилися над нами.
Тільки місяць угорі
Нам сміється вечорами.
|