Галина Дадак, вірші. 26.01.2011 р.
Не розлюби
Ми стояли з тобою над ставом,
Сніг повільно під ноги лягав,
Вдалині вогні відбивались,
Вітер тихо у вербах шептав.
Нам додому йти на хотілось –
Мороз тоді не лякав.
Тихий вечір над ставом
Сніжинки в танку закружляв.
За вікном - хай метуть сніговії,
Морозець розлютився, тріщить.
Холодні зимові завії
Не дозволять тебе розлюбить.
Серце голосно стукає в грудях –
Не можу втримати його.
Поверни мені вечір облудний,
Я не встиг розказати всього.
Відчуття спогадів
Зимовий ліс закутаний туманом,
Гойдає вітер крони вікові.
Холодний та непривітний ранок,
А спогади купаються в теплі.
Широкий простір видніється навколо,
Імла прозора вкрила білий світ.
Зимова заметіль кружляючи легенько,
Лягає кожному у слід.
Вкрилось небо хмарами густими,
Зимовий ліс зітхає в самоті,
Дзвінки пісень не чути вже навколо,
Скрип відлунює у синій далині.
Сніг летить і спогади кружляють,
Зігріти руки хочу в самоті,
Зимовий ліс закутаний туманом
І день згоряє в синій далині.
Між літом і зимою
Усе було між літом і зимою,
Коли співали солов’ї,
Згоряла ніч дивною красою,
А ми щасливими були.
У синє небо задивлялись,
В якому зорі мерехтять,
Пахли яблука медово,
В осінніх зріючи садах.
Серця в знемозі тріпотіли,
Коли в обіймах ми жили,
Літо швидко відлетіло –
Де ми щасливими були.
Було усе між літом і зимою,
Кохання ніч спішило до зорі,
Вливались трави чистою росою,
Лишивши спомини ясні.
Минуло часу небагато,
Пройшов і стих цей шал.
Мить чарівна і неповторна
На згадку залишилась нам.
Де ми блукали в світлі ночі,
Де нам співали солов’ї,
Де нам шептали квіти й трави –
Там ми щасливими були.
|