Галина Дадак, вірші. 22.11.2010 р.
Матері
Твої руки пестили і гріли,
Коли ми маленькими були.
Ночі не доспала, все ходила
Берегла дитячі сни мої.
Кожен день все піклувалась,
Вчила мудрості й добра
І у серце думка закрадалась –
Куди підемо із гнізда.
Роки швидко пролетіли
Ключем лелечим за селом.
Кожній зустрічі раділа.
Метушилась перед нами за столом.
Голова вже вкрилась сивиною
А вона ж турботлива така.
І ніякі цінності на світі
Не замінять материнського тепла.
То ж шануйте любі діти
Матінку – поки ще жива.
І нема милішої на світі,
Що живе для щастя та добра.
Скажи
Спитай мене, щоб я хотіла.
Я відповім: ти повернись.
Якби могла, якби зуміла
Щасливу мить вернути, як колись.
Усе не просто - так, я знаю.
Сама не вирішу проблем.
Коли Господь нам помагає -
Тоді проходить біль і щем.
Зоряна ніч
Ніч безсила впала у траву
Натомилась зорі вишивати,
Розпростерла крила по землі,
Прилягла до ранку спочивати.
Мерехтять в нічному небі зірочки
На мереживі, що нічка вишивала,
Ніби золото розсипала з руки,
Срібним павутинням гартувала.
І сміявся місяць з висоти
Задивився на химернії простори
Спала нічка солодко в траві
Під мереживом, що вкрили її зорі.
|