Галина Дадак, вірші. 20.08.2011 р.
Місто моє
Колись поодинокі хати ось тут стояли,
Коли знайшли вугілля життя завирувало.
Шахти і заводи, школи і садки,
Будинки для робочих звели трудівники.
Парки і фонтани, затишні кафе,
Квіти і каштани – радувало все.
Місто підростало, як мале дитя,
У сонячнім промінні купалося щодня.
Живуть у нашім місті люди видатні,
Шахтарі відомі, просто трударі.
На парад виходять славу показати,
Як в трудах завзято вчились здобувати.
Гамірно на свято на проспекті в нас,
Згадують минуле, лине птахом час.
Щоб місто зростало, щоб довго жило -
Скільки сил і праці вкладено було.
Потопає в квітах зелень дерев -
Найгарніше місто Нововолинськ тепер.
В місті Нововолинську народилась я,
Тут мій тато й мама і моя сім’я.
Я іще маленька хочу все знати,
Про своє містечко всім розповідати.
Щоб раділи люди створеній красі -
Наймиліше місто на усій землі.
Любовь
Его любовь лицеприятна,
Она прекрасна и чиста,
Она потоком благодатным
Течет в открытые сердца.
Она нежна, она ранима,
Светла как утренняя заря.
Она звездой неповторимой
Влечет куда-то в небеса.
Она не терпит сквернословья,
Не терпит лени, суеты.
Мечты сбываются с любовью,
Мы с ней становимся добры.
Порой выходим на дорогу,
Нас очень долго ждать.
С терпеньем, верностью, любовью
В дом свой приведет.
Мы насладимся глубиною,
Дивным ароматом фимиам.
Сердца жестокие омоет,
Откроет мир весь нам.
Она врагов всех одолеет,
Сухие реки оживит,
Согреет в лютые морозы,
Ветрам и бурям запретит.
Любовь нам небо посылает.
Легко ее нам потерять.
Когда о ней мы забываем -
Спасенья не откуда ждать.
Я прошу ее прощенья,
Низко голову склоняю.
Какое счастье, вдохновенья,
Что я любовью той живу.
Сердца крик, крик разлуки,
Души терзания сотрет.
В безмолвье тихом свои руки
Любовь нам подает.
Какое счастье быть любимой,
Всем любовь дарить.
Одна она неповторима -
Стоит этого, чтоб жить.
Планета наша всегда кружится.
Жизнь покидает навсегда.
Иисус спасет меня незримо -
Я увижу небеса.
|