Галина Дадак, вірші. 1.04.2011 р.
Роза і Будяк
В саду прекрасна роза квітла,
Нічка розмовляла з нею тиха,
Уранці пелюстки росою умивала,
Сонечко промінням теплим зігрівало.
Від тепла ніжилась і мліла,
Коли простого будяка зустріла.
Закохався у красу чарівну та чудову,
Яку зустрів на грядці випадково.
Вечорами сумував за нею,
Думкою томився дивною свою.
Не знав які слова потрібно підібрати,
Що ладен вік її любити.
Вона все квітла і раділа,
Що будяка колючого зустріла.
Самотність знову не лякає,
Більшого від нього не чекає.
Він зорі дарував щоночі,
Мило заглядав в лукаві очі.
Пелюстки цілунком зігрівав,
До безтями так кохав.
Усе проходить, усе минає,
Прекрасне тліє та опадає.
Поблякне роза, будяк впаде додолу,
Непотрібний стане вже нікому.
Поставлять квітку у букеті,
Хтось намалює на портреті.
Залишиться краса на пам’ять,
Пелюстки опадуть, зів’януть.
|