Валентина Чайковська, вірші. 9.05.2013 р.
ТАМ ЩЕ БРУКІВКА
Тріпоче серце. Що сказати?
В душі - шляхетна гідність дум.
І лине птахом дух крилатий
У Стрийський парк, долає сум.
Не в'яне в серці пам'ять-квіття,
Допоки, хоч одна душа,
Схиля чоло, віддавшись миті,
А дух до Львова поспіша:
В старий квартал (там ще бруківка) –
І в серці юність ожива,
Гранітні леви з Личаківки
Вплітають в вірш своє "Овва".
НЕМОВ ПТАШЕНЯ
(місту Нововолинську)
Б'ється серце бентежно чомусь,
Тихо пам'ять крадеться, мов рись,
Божевільна, навіщо борюсь?
Не барись же, мій дух, не барись!
Виряджайся чимдуж у політ
В місце чистих юнацьких надій.
Не здолає жагу цілий світ,
Адже думи в путі вже... мерщій!
Притулюсь до калиноньки враз,
Щось вуркочучи, мов пташеня,
Що в гніздечко вернулось ще раз.
Ми ж бо з нею віддавна рідня.
КОМУ ДО ВПОДОБИ - СУДІТЬ
Чи насправді ми всі незалежні?
Власним шляхом струмочок дзюрчить,
Та його береги протилежні
Доля часом поєднує вмить.
Українські духмяні світанки,
Наче перли в душі виграють.
Так прекрасні в Ізраїлю ранки –
Тільки липи в дворі не цвітуть...
І схиляюсь в глибокій пошані
До землі, що Святою речуть.
Тут проміння душі на світанні,
Наче сонце, освітлює путь.
А над нами є Вищая Сила.
Світлом величі скорений світ.
Наче горлиця та сизокрила
Рветься в небо мій дух, у політ.
Зберігаю у серці блаженно
Кожну мить із засніжених днів!
В думи квіттям вплітаю щоденно
Розмаїття шевченківських слів.
Тільки жити належить прийдешнім.
А кому до вподоби - судіть.
На піщаному ґрунті тутешнім
Дім у сяєві сонця стоїть.
|