Валентина Чайковська, вірші. 5.01.2012 р.
ПЕРЕКЛАСТИ ПОГЛЯД НА СЛОВА
ТОРКАЮСЬ РОЗЛУКИ ДУМКАМИ
Слова, наче подих ранкової миті,
І пестять, і щирістю в серці бринять,
Мов розкіш волошок у спілому житі –
Від чого ж сльозини на віях блищать?
Блукає по думах непрошений смуток,
Неначе весняний легкий вітерець,
По дивній блакиті очей-незабудок,
Які промовляють коханням сердець.
Торкаюсь розлуки думками зі страхом.
Мовчи, мій коханий. Як серце тремтить,
Мов ясеня листя стривожене птахом,
Що в вирій із рідного краю летить.
ЩАСТЯ
Пірнаю в сон із небайдужих буднів,
Куштую ніч, немов вино, на смак.
Зоставлю, любий, за порогом сумнів,
На щастя поряд покладу п'ятак.
Щоб повернутись знову в світ фонтанів,
Де всі чуття - то сонця акварель.
І сум, і радість, зрада і кохання.
На струнах серця грає менестрель.
Біжить сльоза перлиною по руті,
Немає вже в минуле вороття,
І невтямки чомусь буває людям,
Що щастя - це не знати майбуття.
|