Валентина Чайковська, вірші. 29.08.2013 р.
СКРИПАЛЬ
Тремтів смичок в скрипальських пальцях,
Здавалося, що все це сон –
Метелик щастя сів на трон,
Кружляли думи в дивних танцях.
Скрипаль кумедний та кудлатий
Забув про час і все навкіл,
Кудись летів, летів, летів...
І грою серця нищив грати.
І вже не стало на заваді
Ні стін, ні болю, ні турбот –
Душа сягала тих висот,
Де душам світлим щиро раді.
ІНДИК
Розчепірив індик крила,
Та й надув бульки чванливі,
Очманів і дрозд на сливі,
І вільшанка легкокрила!
"На таланти я багатий", -
Булькотав індик пихато.
"Я ваш цар, я - імператор!" –
Промовляв хвалько дзьобатий.
Зашарілись маки в полі,
Свиснув вітер в непокої,
Від зухвалості такої –
Луснув вмить стручок квасолі.
Десь у вербах соловейко
Тішив світ вінком мелодій,
Про свій хист мовчав та й годі,
Лиш у спів - вкладав серденько.
НЕ ТВОЄ
Срібним іклом незнаного звіра
Нині видався місяць мені,
Чи у комусь полинна зневіра
Так босоніж веде по стерні?
Гостре ікло впивається в хмари,
Розтинає приховану суть,
Ніби шепчуть сузір'я-отари:
"Дякуй Долі, хоч думи й печуть.
Що тобі до розмов за стіною?
Тішся тим, ким насправді ти є!
Світ в тобі! Карабін під полою –
Не твоє, не твоє, не твоє!"
ЯРИЛО-СОНЦЕ
Несила дивитись у вічі Ярилу,
Хоч в нім, як з криниці, черпає дух силу,
І ловить акорди ясного мовчання
До стогону губ після миті вінчання.
І все на долоні: печаль і сумління –
Чи краплі солоні, чи снів ластовиння?
Здіймається вгору над кронами сосен,
І байдуже духу, що час вже за осінь.
Всміхається Сонце, цілує промінням,
І повняться ліс і душа вся прозрінням –
Нага й безсоромна стоїть на колінах,
Кигиче десь суєтне, зникнувши в тінях.
|