Валентина Чайковська, вірші. 27.06.2013 р.
МАКИ
Яріють пелюстки, мов ватри пломінь,
А, може, квіт зросила крапля крові -
Людських страждань жива й скорботна фарба?
Чи... так шаріє діви личко-зваба,
З якого так і хочеться напитись?
Удари серденька, мов сотні китиць
Уздовж думок, що стелять навстріч шалі -
Тремкі, мов шовк на вітрі. Далі, далі -
Від серця і до серця! Шал, знемога.
Яріють маки... Сон? В очах волога.
Злітає вмить душа за хмари сірі,
І в дійсності, і в снах - ці квіти щирі!
КВІТКА ВСЕСВІТУ
Горнеться пасом молочно-розкішним,
Наче сновида, до гаю імла.
Мить ще і зійде над світом цим грішним
Всесвіту квітка, торкнеться чола.
Радісно барвами в росах заграє,
Світла в горнятка-долоні наллє,
Навстіж крізь серце до власного раю
Сонце з проміння доріженьку в'є.
ЛИПЕНЬ
І знову липень входить в літо,
В щедроти барв вплітає сміх,
Із струн, позичених у жита,
Майструє варте щось утіх.
Чи чудодійний звук бандури
Тривожить таїнами дух?
Чи то дзвіночки-трубадури
Красою липня повнять слух?
І вже нахнюпитись несила!
Зухвалість, заздрість, зло людей –
Згубили в музиці цій силу,
Блакиттю льон торкнувсь грудей...
Бентежить поглядом матусі,
До щему рідним, дорогим –
Єднає, всупереч розлуці,
Чуттям безмовним і святим.
ЩОСЬ БЕЗМЕЖНО ЯСНЕ І ХОРОШЕ
Ніч минула у роздумах-згадках...
Сум вщухає, мов вітер стрімкий,
Що пірнув в очерет, і загадка:
Хто приборкав той подих терпкий?
За вікном заспівала пташина,
Стало солодко-любо мені.
Лиш скотилась сльоза-горошина,
Впала росами десь вдалині.
Там де серпень в зеленій сутані,
Весь в полоні незвіданих див,
Співом птахів вінчає тумани
Із щедротами радісних нив.
Щось безмежно ясне і хороше
Переповнило душу теплом,
Янголятко невинне є босе
Ніжно серця торкнулось крилом.
|