Валентина Чайковська, вірші. 25.04.2013 р.
НАПИШИ, РІДНЕНЬКА, ПРО ВКРАЇНУ
Напиши, сестричко, про Вкраїну,
Про танок над Бугом світанковий,
Де по самі вінця дух в обнові
Пестить любу пісню солов'їну.
Поклади в конверт принаду луків,
Сміх городів у тичках квасолі,
Де цвітуть червоним квіттям долі,
Ще не знаючи про біль розлуки.
Напиши, рідненька, про Вкраїну.
МОВ ЗІРОНЬКИ В ВІНОЧКУ
Зоставила простори, та не духом –
Твої близькі мені і сміх, і жаль.
Лечу у вись думок легеньким рухом,
І міць земну втрачають час і даль.
Чи то моя вина, що не згубилась,
А віднайшла в собі наснаги вись?!
Чи зблизька так, Вкраїно, ти б світилась:
Мов у віночок зіроньки сплелись?
ТОРКАЮСЬ РОЗЛУКИ ДУМКАМИ
Слова, наче подих ранкової миті,
І пестять, і щирістю в серці бринять.
Мов розкіш волошок у спілому житі.
Від чого ж сльозини на віях блищать?
Блукає по думах непрошений смуток,
Неначе весняний легкий вітерець,
По дивній блакиті очей-незабудок,
Які промовляють коханням сердець.
Торкаюсь розлуки думками зі страхом.
Мовчи, мій коханий. Як серце тремтить,
Мов ясеня листя стривожене птахом,
Що в вирій із рідного краю летить.
ДО НЕСТЯМИ
Царство марень в жоржинових шатах
Так подібне чомусь на Хрещатик...
В снах ввижаються київські ночі,
Де Дніпро гордовитий плюскоче.
Розчиняються в нім всі печалі,
І нагая душа на причалі
Знову повниться світлом кохання,
І блукає по місту до рання.
Зазирає каштанам у вічі,
Боже любий! Чи є ще десь свічі,
Що палають такими вогнями?
І щемить щось в душі до нестями.
|