Валентина Чайковська, вірші. 23.05.2013 р.
РОЗДУМИ ПРО СЛОВО
Мов у ягід, смак є в слові:
Кислий, лагідний, терпкий,
Дух солодких снів діброви
Вабить в світ тремких надій.
Клонить сонечко на захід,
Мчить думок стрімкий кортеж,
В слові є й отрута ягід –
З "вовчим ликом" схоже теж!
Злі слова летять шрапнеллю,
Має вбивчу силу звук,
Чи зчервивівши душею,
Чує хтось сумління стук?
Мак у полі в'яне й блідне,
Всю людську відчувши злість.
Інше слово - заповітне:
Там життя, веселки вість.
Сміхом сонця, сном перлини
Тішить слово, кличе вдаль,
Сушить слізоньки дитини,
Пестить серденька кришталь.
Поєднають букви руки –
Слово стане враз мостом,
І над прірвою розлуки
Ввись злетить душі псалом.
МОВ НЕМОВЛЯТКО
Бентежним криком журавля із неба,
Чи спалахом надій - в нім душ потреба,
Натхненна Муза у віночку з літер,
Куйовдить думи, як волосся вітер.
Знаходить прихисток у серці слово,
Немов у мушлі перл - краси основа,
Твій дух і сам, що зродить ще не знає:
Слова - проміння сонячне над плаєм,
В нім плин життя, де кожна мить наступна –
Легка і вільна! Доля ж - непідкупна,
Ніким дочасно, до пори незнана –
Несе кохання шал, чуттів нірвану.
А ти, мов Бог, безмірну маєш владу,
У твір вкладеш свою - єдину правду,
Подібний в дійстві цім на породіллю,
І вірш, вродившись, віддзеркалить біллю*.
Відкриє вічка світу немовлятко,
Заповнить трепет серденько-горнятко,
І Небо стане ближче, й материнка –
Що влітку полю вірш твій замугика...
* від слова "білість"
РОСОЮ В ДУШІ
До болю, до дрижання в кожнім нерві:
І щем у вірші й радісна пора –
Босоніж бродять, мов дитя по Чечві,*
Що вздовж ріки камінчики збира.
Омиє ніжки чиста та водиця,
І віддзеркалить плин щасливий сміх.
Журба ж поета, часом, мов криниця –
Така глибока... Хто б пірнути зміг?
Криничний журавель сягає неба,
Несе ту сповідь слізну просто в вись.
Чи є поету хоч коли потреба –
Ховати гріх в норі, мов блудний лис?
Печаль несе безбоязно на люди:
Хто - каменем по тім'ю, хто мовчить...
Дзижчаннями оси стаття осудить,
Аж гейзер десь від жалю закипить...
Та він митець, а слово - Галатея –
Під справжнім духом оживає вмить:
То пристрасть - ватрою, то суть лілеї –
Росою в душі котиться, біжить.
Регоче й плаче зі сторінки слово –
Сльоза в колисці справжнього творця,
Несе надію душам світанкову,
Єднає щирістю усі серця.
* Чечва - річка в Україні
|