Валентина Чайковська, вірші. 22.08.2013 р.
СВІТ
(філософське, навіяне при читанні стародавньокитайської мудрості)
Насправді світ, немов яйце в гніздечку.
Де Інь та Ян пов'язані повік.
Там плин гармоній гасить суперечку,
В одній шкарлупі - дня та ночі біг.
Земля і Небо... Щось бентежне - спокій,
В овалі дум - матерія пізнань
І мить торкання... Зміст у тім глибокий:
ВОНА та ВІН, і шлях до спільних знань.
І сяйво Місяця в яйці, і Сонце.
Вода з Вогнем там разом і навпіл.
Проклюне в Космос пташеня віконце -
Чумацький Шлях накриє щедро стіл.
ВСМІХАЛАСЬ ЩИРОСТІ ВЕСЕЛКА
В тім в давнім краї, названім "Міжріччя",
Там де жили шумери і аккадці,
Хтось крив недобре в плеск гучних овацій,
Вдягнувши маску-усміх на обличчя?
Куди мандруєш, загубивши пісню,
Ту, що співав вівчар своїй отарі?
Над Тигром плакали від жалю хмари,
Змінивши сиву суть в любов первісну.
Всміхалась щирості веселка в небі,
Ширяли в вись стрижі месопотамські...
Здається, світ біднішим став без ласки,
Слова без серця - грюк в пустому цебрі.
БОЛИТЬ, ЯК ВЧОРА...
Щемна мить чуттям туманить далі,
Стугонить у грудях, б'є в ребро,
Обростає пам'яті стебло,
Розкриває пуп'янки печалі.
І така журба в прекраснім квітті,
Наче п'ю ті спогади тремкі,
Невигойно тужні і жаркі,
Заблукавши бджілкою у літі.
Лише весь нектар у сорок першім –
Невимовне віддає гірким...
В нім сирітство, попелища й дим –
Кожна мить війни... концтабір, печі...
Вся природа затужила в горі,
Заховавши у вербі свій жаль,
І донині в ній живе печаль!
Сім десятків літ... болить, як Вчора!
СЛЬОЗА
(До річниці трагедії у Бабиному Яру)
Втрачає пам'ять дати і адреси,
В який вже раз гаї міняють стрій?!.
О, скільки зір скотилося небесних
У сорок першім! Рік страшних подій!
Дитя тягнуло ручки до матусі –
Скосили кулі й матінку, й дитя...
Затерп від горя, збився Час у русі -
У Бабин Яр скидали майбуття...
Німів від жаху Простір велетенський!
...від слів про біль обвуглився папір,
Палають свічі в Менорі єврейській,
І відблиски сльози сягають зір.
|