Валентина Чайковська, вірші. 1.08.2013 р.
КОЛИ ЩЕ НІЧ
Коли ще ніч, а в душах вже світанок,
І дві руки твої, мов десять бранок,
Де кожен палець грає божевільне –
Тремтить, щемить чуттів наснага спільно.
А погляд - ніжність мальви коло хати –
Мовчанням вміє радість колихати,
І точить Вічність з вуст медовий трунок,
Аж серце лупить в груди: "Порятунок!"
Від зливи ласк німіє раптом муза,
До зір летить осяйних дум спокуса,
За ясну мить - душа віддасть останнє.
Тоді - це справжнє, любий! Це - кохання!
НА ТЕРЕЗАХ ЛІТЕЧКА
На терезах літечка –
І дощі, і спека,
Між серцями ниточку
В небі сплів лелека.
Тішать мить закохані
Сині й карі очі,
Ниви душ незорані –
Щирі та урочі.
Розлучила доленька
Та кордонів скелі,
Чи то слізьми дівонька
Рве небесні греблі?
Чи юнак нескорений
Каганцями серця
Світить, наче зорями,
В віченька-озерця?
І тріпоче ніченька,
Слізки склавши в рими:
"Доленько-лебідонько,
Що ж ти робиш з ними?"
ЗАТАМУЮ В СЕРДЕНЬКУ КОХАННЯ
Нам з одних долонь води не пити
Із джерел з-проміж барвистих трав.
До світання в полі не ходити
В тім раю, що кожен змалку знав.
Знаю, любий, інша вже голубить
До нестями спраглії вуста.
Хто пізнав кохання, той не судить,
Від початку думка та пуста.
То чому ж тріпоче так долоня,
Що на мить при зустрічі торкнеш?
А серця розбурхані, мов коні,
Наполохані марою з веж.
Кожним стуком серця я з тобою,
Лину, наче ясочка в блакить,
Що очима пестить і без бою
Забира в полон... Спинись же, мить!
Затамую в серденьку кохання,
Посміхнусь безжурно, як колись.
В зореграї переллю жадання,
Про яке здогадується вись.
Не пізнавши - не відчуєш жалю.
А не спробуєш - хіба збагнеш?
Не побачивши в очах печалі,
Чи крилом з душі сльозу зметеш?
НА ДОЛОНІ ВСЕСВІТУ
Причаруй, коханий, очі й душу,
Тим любистком, що не знає зрад,
Шовк вбрання зірви, мов конокрад,
Що зламав замки й летить по суші.
Тільки вітер свище й зойк ледь чутний,
Так мій дід колись кохану вкрав –
Хтось услід їм слав громи октав,
Та в кохання - подих вільнодумний!
Зацілуй жоржинами зимою,
Дай забутись в думах, як в своїх,
Щоб були біленькі, наче сніг,
І в пітьмі світили нам з тобою.
Із п'янким світанком ніч зіллється,
Заколише ласка губ і рук,
І Чумацький Шлях почує стук:
На долоні Всесвіту - два серця.
|