Валентина Чайковська, вірші. 18.10.2013 р.
МАТЕРИНСЬКЕ
Зворушливо крутиться дум веретено,
І я вже не знаю, чи плач в нім, чи спів...
Щось тьохкає в серденьку ніжно і щемно –
Лілейної пісні небесний мотив.
І ллється, мій синку, тепло материнське,
Страждає в розлуці, хвилюється синь.
Все довша подій і доріг світла низка –
Сягаєш давно вже орлом в височінь.
І радість з печаллю в єдиних обіймах:
Чуття материнські від віку святі!
Віддати кровинку назавше (постійно) –
Прекрасній і юній дружині твоїй.
Тріпоче пелюстками дивна лілея –
У грудях безмежно яскраве чуття...
Нездатна, коханий, зі слова камея
Цей плин відтворити. У нім - сенс життя.
ПЕРЕД ВАМИ, МАМО!
Стеляться бентежно трави по землі,
Віддають свій смуток пишній ковилі.
Перекотиполем вдаль біжать роки,
Скільки в Долі Вашій, рідна, гіркоти?
Запече у грудях, задрижить печаль,
Наче хто зі слова витиснув весь жаль.
Слово те - "Освенцім"... І біжить сльоза,
Обніму за плечі, в пил спаде роса.
Не скорились Долі, "всім смертям на зло",
Виростили діток - стільки літ втекло...
Я одна з везучих, бо ввійшла в Ваш дім,
Закружляла радо в вельоні-фаті.
Звернення "свекруха" чимось ріже слух,
Слово "мама" - ближче! І тріпоче дух.
Хочеться нестримно похилить чоло
Перед Вами, МАМО! За усе добро!
В КАНДЕЛЯБРІ НАТХНЕННЯ
Хмаринко кошлата, сестричко туманів!
Чи хлине з-під кучерів дощик рясний?
Не всі таємниці відкрились в Кумрані,
Без ліку їх в теплій землиці Святій.
Ми всі вже померли колись у цім світі.
Ми всі народились і знову помрем.
Лиш Місяць, напевно, все знаючи, світить
Над гаєм принишклим, що був вівтарем.
Загублене в Часі і в Просторі вчення.
Замешкався сум у в'язниці хвилин,
Палає свіча в канделябрі натхнення,
Стукоче в віконечко дощ-пілігрим.
SOS?
(після теракту в Єрусалимі)
Лиха година чинить зло,
Тушує в чорне дні прекрасні.
Зірвався біль із Неба в "S0..." –
Журба і туга в яснім пасмі.
Три крапки, мить, потрійний штрих...
В пітьму крізь ніч сигнали світлом.
Чи то мільярди срібних крихт?
Чи, може... зойк летить над світом?
|