Валентина Чайковська, вірші. 18.07.2013 р.
У ВЕЛЬОНІ БІЛЕСЕНЬКИХ НАДІЙ
Здуває порохи з ялини вітер:
Куди й подівся шалапутний свист,
Химеристі чуття, думок гармидер...
Забув гульвіса-вітрогон свій хист.
Стоїть красуня дітклива, мов панна,
У вельоні білесеньких надій,
І так невинна, чиста, бездоганна,
Що гріх негоже й думати при ній.
Ховає місяць усміх в ясну митру,
Завмер і гай, і зіроньки над ним –
Уроче срібло кинули в палітру:
І пензель ночі став на мить святим.
В ДОЛОНІ НОЧІ ПАДАЛА ЗОРЯ
У оксамиті кобальтових шат
Таємну суть сховала нічка-панна,
І сотні тисяч чи то зір, чи ватр,
Живим вогнем палахкотять: "Осанна!"
А нам чомусь бракує в ніч цю слів –
І потиск рук здається більш доречним,
Дрімотно явір сивий занімів,
Завмер цвіркун в благім пориві ґречнім.
Та вже за мить невпинно захлинавсь,
Дух ковили та м'яти вплівши в соло,
І терпла мить, і душ той спів торкавсь,
І любим все здавалося навколо.
В долоні ночі падала зоря –
Пророчиця тремтливого кохання,
Ти малював цілунками ім'я...
І щось було в цім - ВИЩЕ від жадання!
В КОЛИСЦІ КОХАННЯ
Вже півні співали і другі, і треті,
Зі снів золотавих прокинувся ліс,
Тріпочуть, мов крильця метелика в леті,
І ласка, і ніжність у серці... до сліз.
А я ще не спала, поринувши в думи,
Навшпиньки у Вічність відправилась ніч,
Колиска кохання - плин радості з сумом.
Чи сяють чуття то, чи відблиск від пліч?
Слова трішки змінюють щось у визнанні,
Мов ясочка, чисте воно і тремке:
І перша роса в нім, і щось є від лані,
Мовчатиму, любий - в очах видно все.
|