Валентина Чайковська, вірші. 16.05.2013 р.
ПРИГОЛУБ МЕНЕ, КОХАНИЙ
(селищу нашої юності - Жовтневому)
Десь в Жовтневім вже каштани
Манять свічами в світ казки,
Приголуб мене, коханий –
Так жадає серце ласки!
Вдвох укупочці полинем
У Волинськії світанки,
Там суцвіттям горобина
Солов'ям плете альтанки.
З них несеться крізь кордони
Спів птахів до вод Йорданських,
Завмирають терикони –
Охоронці снів шахтарських.
Бо немає меж для пісні,
Як немає їх в коханні!
Пригорнуся тісно-тісно –
Наших весен сни жадані.
ЧИ ПРИЙДЕ?
Чи прийдешнє відкрилось мені?
Світло пестить, мов ненька дитятко.
Тільки іноді в мареві-сні
Щось незнане скуштую з горнятка.
Чи прийде ще колись в мої сни
Мальв чарівних рожевеє диво?
І побачу в тих снах восени
Я калиноньки грона грайливі?
Чи огорне серпневий туман
Плечі ласкою ще на світанні,
І всміхнеться колоссями лан?
В нім сльозу я згубила останню...
ВІДЛІТАЮТЬ ПТАХИ
Відлітають птахи у краї, де немає морозів,
Шурхотять під ногами, мов листя, вчорашні жалі,
І здаються до болю знайомими серцю в цій прозі –
Надранкові серпанки і кревні мої - журавлі.
Задрімала душа на кордоні тремкого мовчання,
Ще глибокая ніч ясну суть горне в темні шовки,
Залишилась лиш мить до цнотливо щасливого рання:
По землі - крок вперед, до безсмертя - на витяг руки.
|