Валентина Чайковська, вірші. 11.07.2013 р.
КАЛИНОНЬКА
Стоїть, зіщулившись, калина,
На землю скинувши свій стрій,
Яскравим полум'ям каміна,
Тріпочуть ягідки на ній.
І манять іскорки-рубіни,
Не гасять їх дощі косі,
Гульвіса-вітер із долини –
Яріє й сам у тій красі.
Несила збутися тих чарів!
Притих зненацька донжуан –
В чуттях ясних не місце чварі.
Куди летів? Предивний стан.
Спустивши віченька додолу,
Калина-діва тішить сад,
Всміхнулось небо й до подолу
Припав вустами листопад.
ЛИСТОПАД
Заштопала осінь хмаринами синь.
У латах все небо де оком не кинь.
Насвистує вітер високим фальцетом,
Роздмухує краплі дощу рикошетом.
Встеляє пожухлеє листя шляхи.
Кружляє, мов птахи, летить на дахи.
Закрила весь обрій з кришталю фіранка.
Гріхи і спокута... від ночі до ранку.
Пробилось крізь хмару проміння у світ,
Всміхнулась рум’янцем калинова віть.
Стоять хризантеми величні ретиво –
Стривайте, морози, не руште це диво!
ЗАБАРИВСЯ ГРУДЕНЬ
Забарився грудень... чуєш вітру соло?
Щось бентежить душу, серденько тремтить.
Листопад розсипав стільки фарб навколо –
Вабить, кличе в пісню бурштинова мить,
Хутко скине осінь з плічок перевесло,
Де в однім відерці хлюпотять дощі,
В іншім - колір сонця з чудодійним пензлем
Переносить сяйво в полотно душі.
ГРУДЕНЬ
Вплелось чуття наснаги в гриву грудня –
Галоп думок, мороз, краса навкруг...
Летить буланий в зиму з тої кузні,
Де в полум'яних снах кувався дух.
Деінде сипле іскри білі-білі,
Тріпочуть вії молодих смерек:
Стоять у фатах, ніби на весіллі,
І щем в обійми серденько бере.
Так ясно й любо! Безмір щирих вражень:
Про щось тихенько гомонять гаї,
Сніг повнить таїнами, і звитяжне
Змітає геть із душ усі жалі.
|