Валентина Чайковська, вірші. 10.10.2013 р.
РЕЦЕПТ ДЛЯ ДРУГА
У великій мисці із щедрот душі
Замішай, мій друже, компоненти ці:
Чималеньку склянку щирих побажань
Та сто грамів сяйва з глибини дістань.
Шкодувати людям цих гараздів гріх,
Бо інакше, гість твій, не зазнає втіх!
І заправ любов'ю, ласкою, теплом –
Не завадить все це, любий, загалом.
Викладати в деко треба під мотив:
Той, що всім дарує найясніше з див.
Настругати дрібно чистого добра,
Серце час підкаже: "Надійшла пора!"
Почитай молитву тихо за добро,
Геть злетить із дека усіляке зло!
І чим більше серця віддаси в пиріг –
Тим спечеться вищий. Почастуєш всіх!
І смачного, друже! Хай тобі щастить!
Не барись. До справи. Цінна кожна мить!
БАБУСІ
Десь на долівці пам'яті, в сум'ятті
Палахкотить коштовний каганець -
Вогонь настурції... Думки крилаті
Торують шлях до серця навпростець.
Колись цих квітів, що плелись низенько,
Не бачив ніби дух узбіч доріг,
Та так любила бабця їх старенька,
Що біля хати виріс оберіг:
Щитів зелених помічна загата
Від плину злого й прикрого в путі.
А поміж них, мов сонечка, мов свято –
"Аврори" радощів, трофеї золоті.
І мить солодка та до болю щемна
Стискає горло, лунко б'є в ребро.
Бабусю, рідна... щось шепчу таємно,
І лине з квіття в серденько тепло.
МАТУСІ
Сон... В сльозах збудилась: ненько! Рідна! Мамо!
Крик закляк у горлі, полетів крізь браму...
Стисло щось у грудях... Ще не йметься віри,
Що роки злетіли, мов чекани сірі.
Мамочко! Матусю!.. Я й сама вже бабця,
Як і ти, рідненька, схоплююся вранці.
Вдосвіта раненько, поки сплять малята,
Напечу млинців я - стане любо в хаті.
Пригорну до серця внученьок півсонних,
За вікном всміхнуться пальм широкі крони.
Леле! Час злітає... Сню, чи й це минуло?
Матінко, рідненька! Чи мене ти чула?
Ще дрижить сльозина, вже сіріє небо...
Аж до скронь сріблястих в неньці є потреба!
|