Світлана Бусел-Костюк, вірші. 5.05.2011 р.
***
В серце каміння летіло
Гострими прямо кінцями...
Било, безжально так било
Злими очима, словами...
Серце стискалося з болю,
З кров'ю любов витікала...
В рани відкриті та голі
Снігу зима назмітала...
***
Якби тепер зустріти довелось,
Твій погляд не запав би мені в душу.
Це вже не ти, це вже далекий хтось,
Кого чомусь я впізнавати мушу.
Не ті слова, і очі вже не ті,
Щось надто грубе в рухах появилось.
Як часто так буває у житті,
Що нам здається, ніби все наснилось...
***
Тебе я піднесла на небеса
І там на крилах мрій своїх літала...
Мені відкрилась неземна краса,
І я на землю навіть не ступала.
Роки спливли, розвіявся туман.
Тебе не стало... я з небес летіла
На грішну землю... Все це був обман,
Який я дуже пізно зрозуміла.
Немає мрій... розтоптано жалі,
Не чути зойків, стихли голосіння.
Ти завжди жив на грішній цій землі,
Моє придумане, таке земне створіння.
***
Не появляйся у моїм житті,
І в сни мої не рвися так поспішно.
Все вже згоріло.. Ми давно не ті,
А про кохання й говорити смішно.
Не треба рахувати всіх причин,
Хай серце буде нашим адвокатом,
А Бог суддею... тільки Він один...
А совість... совість буде нашим катом.
Не придивляйся до моїх очей,
Я так змінилась - в них вогню немає.
Себе не виправдовуй між людей,
Бо винні всі, коли любов вмирає.
***
Кажуть услід мені: горда!
Бачите: йде, мов нічого,
Навіть не стогне, не плаче...
Люди! А що вам до того?
Нащо шматуєте душу
Злими своїми словами?
Гордою бути я мушу –
Жити ж бо треба між вами!
***
Зорянка моя заснула,
І сниться їй сон чарівний.
Всі прикрощі вже забула...
О Боже! Як заздрю я їй!
О, як я хотіла б забути,
Та так, щоб уже не згадати,
Все те, чому краще б не бути,
Але довелось зазнати...
Все те, чого я боялась
І вірити в що не хочу.
Дитина у сні засміялась,
У мене ж - заплакані очі...
***
Душа моя простила все тобі,
Простила і забула.
Та тільки не шукай в мені душі –
Вона померла, мабуть, чи заснула...
***
В серце проникає вересневий сум,
Дивиться зажурено крізь завісу ночі.
Хочу швидше вирватись із полону дум,
Із полону мрій своїх вирватися хочу.
Хай печаль розвіється, мов осінній дим,
Хай душа засвітиться вогником надії.
Хочу дати свіжості почуттям своїм.
...Гіркуватий присмак у моєї мрії...
|