Світлана Бусел-Костюк, вірші. 21.04.2011 р.
***
Роки так стрімко пролетіли над селом,
Мене понесли в світ відірваним листком,
Забрали казку ту, що в росах зацвіла.
І ту стежинку, що в життя мене вела.
Роки, роки мої, прошу вас, не спішіть,
Десь по стерні моє дитинство вслід біжить.
Там мамин погляд задивився вдалину.
Цілує вітер в ніжних косах сивину.
Там рідна школа і тополі під вікном,
Кохання перше із надломаним крилом.
Рожеві хмарки із моїх наївних мрій.
...Там залишився острів щастя і надій.
***
Нездійсненне кохання моє заблукало в світах
Й заглядає у душі своїми святими очима.
Хто його зрозуміє, хто вкаже до зустрічей шлях,
Хто крізь терни колючі до берега щастя вестиме.
Пелюстки яблуневі тривожать і досі у снах,
Хоч немає вже хати, і яблуньки тої немає.
Моє перше кохання, ти наче сполоханий птах,
Що піднявсь до небес і не знає, куди відлітає...
Країна мрій
Юність мою душу занесла
У краї незвідані й чудові,
Де на крилах мрій і без весла
Допливеш до острова любові.
В тім краю немає самоти,
Підлості і зради не буває,
Там зі мною завжди поруч ти,
І кохання музика лунає.
Шкода, що живу там тільки в снах,
Шкода теж, що ти про це не знаєш.
І в далеких та чужих світах
Серцю пристановища шукаєш.
***
Вибігло на вулицю
Наївне дівчисько
У рожевому платтячку
І вирішило наздогнати веселку.
Босі ноги дріботіли
По холодній землі,
А веселка усе віддалялася.
Зеленкуваті очі
Світилися щастям,
Серце стрімко наздоганяло мрію.
Раптом вдарив грім,
Засліпила погляд блискавка,
Холодні дощі
Безжально били постать у рожевому платтячку.
Похмуре небо
Опустилося на землю,
Ховаючи в сутінках те наївне дівчисько,
Яке заплющило очі, аби не бачити того,
Що веселка вже зникла...
Простягнуті руки крилами злетіли в небо -
Небо дитячих мрій.
|