Степан Борисюк, вірші. 8.05.2012 р.
Ой вербо-вербице...
Не сумуй, вербичко, над водою,
Не плети шовковую плетницю,
Ой бо рута-м'ята під тобою
П'є холодну воду-джерелицю.
Приспів:
Ой вербо, вербо, ой вербице,
Сплети, сплети мені віночок.
Вже час тобі, моя вербице,
Нам дарувати гаївочок.
Не сріблись, вербице, над водою,
Запашну не застеляй травицю,
Бо вода ця бистра під тобою
Принесла на хвилях зоряницю.
Приспів.
Ой не плач, вербичко, над водою,
Краще виший шовкову мітлицю
І розвий рясний вінок зі мною,
Бо я йду-спішу вже на вулицю.
Приспів.
Пусти ж мене, моя матінко
Ой піду я та й до гаю зелененького,
Там зустріну козаченька молоденького.
Він прискаче, він прискаче
На коні та й вороному,
Пусти ж мене, моя матінко, із дому.
Не йди ж, доню, та й до гаю зелененького,
Краще їдь купити ситечка густенького.
Я по сито, я по ситечко
Поїду аж по тому,
Як вернусь із гаю на коні баскому.
Вийди ж, мамо, та зустрінь мого миленького
І віддай мене за того русявенького.
А ти, тату, а ти, тату,
На коні скачи гнідому
І до нас музик весільних клич додому.
Криниця
Ой вийду в садочок на вулицю,
Де копають козаки криницю.
Маю біле личко, чорні брови,
На мені віночок калиновий.
Біле личко, чорні брови
Для кохання, для любові.
Ой нарву барвінку зеленого
Та й для козаченька молодого.
А ще йому вишию сорочку,
Бо копав криницю у садочку.
Йому вишию сорочку,
Подарую у садочку.
Ой ми з тої чистої криниці
До схід сонця нап'ємось водиці.
Понесемо повні відерця,
Бо злились навіки тут два серця.
Понесемо ті відерця,
Бо злилися тут два серця.
***
Весна в душі знов калиніє
У синім вирі снів п'янких.
Поклич мене із цього шалу мрії,
Спали жагою вуст своїх.
|