Степан Борисюк, вірші. 17.04.2012 р.
***
Залетів у сад вітровій
І яблуньку обійняв несміло.
Гойдаючи ніжно, щось нашіптував їй,
Аж доокіл усе забіліло.
Заметіль яблунева кружля
І вона, забувши на мить,
Що леготу цьому така чужа,
Пригорнулася...
У саду
Бездонно...
Вітровій блукав...
Яблука — гойдались, гойдались
Чистим сонячним лоном.
Несміло...
Адам і Єва блукали...
Яблука — зривались, зривались
І в душі грішні навіки упали.
Ніч без дна...
Я блукаю...
Яблука — гойдались, зривались, встелялись.
Ти мені на цілий Всесвіт — одна.
Спокусою навіки
Зосталась. Зосталась. Зосталась...
***
Над морем чайка
Кигиче-ридає,
Від білих крил
Світа...
Море
Б'ється об берег,
Крила ламає,
Летить
У солоні
Літа.
***
Твої очі — дві пелюстки наче.
Хвилею спада волосся з пліч.
Оживає спомином побачень
Та травнева мрійнозора ніч.
Цвітом зачаровані обоє,
Що, як білий промінь хуртовин,
Уст несміло доторкнувся він...
І від того світло нам з тобою.
|