Степан Борисюк, вірші. 15.05.2012 р.
***
Цілуйте спрагло ці медові губи,
Несіть на пелюстковому крилі
Жагу кохання, радості і згуби —
Троянди білі на її столі...
***
Дитинство наснилося... Вечір згоря...
Коней білогривих веду у ніч.
Стриножені роси спадають до віч.
...Сльозою скотилась у сон мій зоря.
***
Неземну таїну вроди
Росами насіяв крізь сито досвіток.
...Цю вичарувану із ночі воду
Сонце спрагло п'є досита.
***
У вистиглій тиші голубляться —
Губи в губах губляться.
Впиваються серед зими білої
Вустами вишнево-спілими.
|