П`ятниця, 18-10-2019, 18:25
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Січень » 20 » Бєльська Надія, чи знаєте ви свій родовід? 20.01.2011 р.
22:05
Бєльська Надія, чи знаєте ви свій родовід? 20.01.2011 р.
Надія Бєльська, чи знаєте ви свій родовід? 20.01.2011 р.
 
Моя сім'я - моя фортеця
 
 
ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ СВІЙ РОДОВІД?
 
На запитання, яке стосується безпосередньо родинних традицій, "Чи знаєте Ви свій родовід?", більшість відповіли ствердно. Насправді ж, зважаючи на жалюгідні накреслення родоводу, і натяку немає на знання хоча б імен предків та ще з обох боків - батьківського і материнського. Що тут вдієш: факти - річ уперта. Так, гляди, всохне наше Родовідне дерево, ще гірше - людська пам'ять. Виходить, нікому не спадає на думку, що родовід - це не лише імена предків, а все в обсязі - світогляд, символи роду, одяг, мова, обряди, звичаї, рід занять, харчування, перекази, легенди, думи, пісні. От що повною мірою відтворює знання родоводу. "Це так багато", - скаже кожен. А якщо мало? Чула вислів: "Якщо сім'я не сідає разом обідати, то - не сім'я".
 
Відродити чи започаткувати будь-яку традицію - це не так просто. А тим паче родинну. Лише заради рельєфнішого відображення теми наведу приклад з особисто пережитого.
 
Пригадується таке далеке й таке близьке дитинство… Батьки - прості люди, сім'я шахтаря. Троє діток: старший син і двійня - синок і донечка. 50-60-і роки. Містечко Нововолинськ. Довгі зимові вечори. Яке то щастя було в той час радіо! Щовечора лунала передача "Театр перед мікрофоном". Уся українська класика - "Мартин Боруля", "В степах України", "Загибель ескадри", "Наталка Полтавка", "Запорожець за Дунаєм" - заповнювала ефір. Тато, мама, ми, дітлахи, абсолютно різні за віком, слухаємо ті передачі. Тісненько притулимося одне до одного, затамувавши подих. Що ми слухали, такі різні - батьки і діти? Напевне, рідну мову, її красу і неповторність.
 
Іншими вечорами батько бере в руки товстелезну книжку "Кобзар" і виразно читає…
 
Що я розуміла тоді, зовсім маленька дівчинка? Але не в цьому річ. Пригадуєш і відчуваєш особливий затишок, тишу, єдність рідних сердець, такий милий батьків суржик, голос… Усе таке рідне - далеке й близьке…
 
Ну а тепер? Чи залишив він слід? Так. Ота дитяча уява спрацювала. Мале дівчисько уявляло собі людей такими красивими, як і їх мова. Так хотілося їх побачити… А коли у нашій оселі з'явився перший на весь будинок телевізор, то всі сусіди (діти та їх батьки) щовечора були нашими гостями.
 
Вихідними у нас завжди були сімейні обіди. Після напружених трудових буднів за столом збиралася вся сім'я, тато був її кумиром. Він сидів на почесному місці. Мама обслуговувала. Була татова ложка і виделка, горнятко. Суворий, розумний і дотепний водночас, він умів створити атмосферу щирості, теплоти, затишку, надійності й захищеності.
 
Обід. Тато якось по-особливому, прицмокуючи, схвалював страви. Кухонний запах приємно лоскоче ніздрі, дітлахи старанно цокотять ложками. Після обіду "морський закон" - "чия доїдачка - того прибирачка".
 
Довгоочікувані вихідні відзначалися погостинами. Або у нас сусіди, або ми в них. І ці зв'язки були досить стійкими. Ходили до нас або ми до когось доти, доки не наставала пора виходити на вулицю.
 
Якщо тато говорив східним суржиком, то від мами ми чули спокійну, красиву, плавну, мелодійну, часом жваву, іронічну, просту, народну українську мову. Тато привчав своїх синів до жінок та дівчат завжди вітатися першими, а мені радив (скільки б не було років) ніколи до хлопців та чоловіків не вітатися, якщо вони не зробили цього перші. "Це не справжній мужчина, якщо він чекає від жінок привітань". Цю науку я добре засвоїла.
 
І ось тепер я замислююсь, чому так сталося, що нам, "шестидесятникам", не дали змоги до кінця всмоктати оте багате, рідне, материнське слово, хто зганьбив і загнав його так глибоко? Чому нам тепер не вдається або вдається так важко передати все здобуте дітям, онукам? Відчуваю, що воно є, але так глибоко, що й не дістати…
 
Наведений приклад засвідчує про виховання і традиції звичайнісінької української сім'ї. Не маючи уяви про жодні педагогічні науки, батьки інтуїтивно віддавали все для розквіту дитячої особистості. Тут і балет, і театр, і музика - все для дітей. "Вчіться, діти, щоб людьми стали". І ми вчилися…
 
До чого ці приклади? Особлива, тепла сімейна атмосфера, любов, прихильність один до одного, злагода, взаєморозуміння створили той особливий мікроклімат, який і називається сімейним затишком. Як не вистачає його сьогодні, завтра, завжди, скільки б років не минуло з часу дитинства… Батьки продовжують жити в нас…
 
Зараз досить доросла донька часто запитує, у чому секрет моєї педагогіки. "Один секрет - любити дітей, і все буде в повному порядку".
Надія БЄЛЬСЬКА.
Переглядів: 523 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz