Пісня, 13.01.2021 р.

Батькове серце

Воронки й окопи давно заросли полинами,
А в мене ще й досі не гоїться болю клубок.
Схвильований батько край шляху прощається з нами
І лагідно просить: – Ти слухайся мами, синок!

Ми поле орали, в нужденних брели посторонках,
І крепом лягала за нами життя борозна.
Як горе пекуче, прийшла і до нас похоронка,
І в мамині коси вплелася в той день сивина.

Та я все не вірив і тата ходив виглядати,
Хотілось відчути тепло його добрих долонь.
А батьку судилось і в День Перемоги лежати,
На кручах Дніпрових пала з його серця вогонь.

Приходжу до нього тепер я з своїми синами,
Не зміряти болю й прогірклого щастя мого.
Воронки й окопи давно заросли полинами,
А батькове серце палає, як вічний вогонь.