Юрій Андросов, вірші. 6.11.2014 р.

Переклад із російської - Валерій Ставецький

***

Підіймись над заздрістю незлостиво
І чекай від ближнього тільки дива,
Не суди його гнівно і люто,
Бо ж і сам ти гріхом, друже, скутий.

Якби знову життя мені випало,
Ким не бути б у радіснім леті:
Чи ялинкою в лісі, чи лебедем,
А чи знову, пробачте, поетом, -
Я просив би у долі - не з остраху –
Так чинить, як іще не бувало:

Щоб сокири уникнути гострої,
І щоб куля не наздогнала;
Щоб, проживши віршами вартими,
Зміг відчути останньої миті –
Крадькома, а чи, може, здогадкою, -
Як про мене згадають у світі?

***

Ми підем - розтане покоління...
Поки ж ще не чути дзвін лопат, -
Слухайте мене, мої нетлінні,
Ти, любов, і квіти, й рідний сад!

Я іду - і знову оглядаюсь,
Бо на зламі днів дедалі більш,
Ставши на хиткім розлуки краї,
Бачу вас щемливіш і рідніш.