Юрій Андросов, вірші. 18.12.2014 р.

Переклад із російської - Валерій Ставецький

Елегія

Між нами пролетів осінній лист.
Він розтривожив нашу, мила, совість.
І на півслові обірвалась повість,
Хоча ми тільки-но писать її взялись.

Той листопад навіяв нам біди –
Засипав листом жовтим все до краю.
Шукаю, мила, я твої сліди,
Хоча й своїх ніяк не розпізнаю.

Кого питать, про що? Про власний хист
Ілюзіями жить і в спогади пірнати?
Нелегко, мила, жить. І боляче кохати...
Між нами пролетів осінній лист.

***

Так щиро серце віддаю усе,
Кричу: «Ти володій, як власністю!» -
Ховаєш в тінь своє бліде лице
Й мовчання відсилаєш - ляпасом!..

***

Уже давно відцвів жасмин,
До сонця тягнуться комашечки.
А ти сумуєш сам-один,
Все згадуєш свою Наташечку.

***

Втомилось серце нидіти в опалі,
Втомилось присягатися тобі.
Троянди листя палеве опало,
Вербички стигнуть у німій мольбі.

Все через те, що ти ідеш у осінь,
Без тебе день мене чекає завтра.
Стирчу самотньо, наче пень між сосен,
І жевріє в душі печальна ватра.

***

Хай йому грець з уявними гріхами!..
Впираюсь в заґратоване вікно.
Я віршами, найкращими із кращих,
Достукаюсь до тебе все одно!

Нехай і так: у кожного з нас мрія.
Обняти хочу так тебе за талію!
Звучить хорал: «Аве, аве Марія!»,
Я ж, грішний, аж кричу: «Аве, Наталія!»