Юрій Андросов, вірші. 11.12.2014 р.

Переклад із російської - Валерій Ставецький

Синові Сергію

Ти сентенцію цю не забудь у щоденних ділах:
Життя - не проспект, де крокуєш щоднини.
Знає лиш Бог, як задовгий твій шлях,
Ширина ж тут залежить цілком від людини.

***

Синь пригаслих очей нехай промінь розбудить,
І хвороби нехай пропадуть окаянні.
А тканину протерту своїх сірих буднів
Залатаємо ми небувалим коханням.

***

Хлюпалось в річці дівча сонцелике
І злітали до неба, мов лебеді дикі,
Всупереч міркам порядних людей,
Яблучка стиглі цнотливих грудей.

***

Я твій, красуне, не піймаю погляд,
Прирік себе на муки і тривоги.
Коли тебе нема зі мною поряд –
Я просто так — як виняток зі всього.

***

Про мене пам'ять як з метелика пилок
Ти стерла, може, за одну лиш мить.
Зате моїх очей вогонь горить
В очах твоїх, як в сяєві зірок.

Своєї долі раб і гордий вождь –
Лиш тільки ти їх можеш розрізняти.
Для тебе будуть лиш слова звучати,
Які з освідченням своїм сховав я - в дощ!

Наташі

Хтозна, може, завтра навіки застигну
І в хвилю останню іще раз погляну
На інеєм гострим прибиту калину,
На сад, що стрічав мене зранечка-рано.

І все ж вірю я, що з серпанку німого,
Де вогник хоч зрідка майне у вікні,
Твій образ ясний і до болю знайомий
На мить хоч коротку постане мені.

І я вже не я, без бажань і без волі,
Знов рідне обличчя побачу крізь біль,
Яке не вплелося в складну мою долю,
У будні шалені, в життя заметіль.

***

У чемних рядочках мого листа
(Хоч і ганебна лукавого ціль)
Спішу Вам збрехати, що тішуся я
За той невідступний біль,
Що серце холодним обручем стиснув.
Та щиро зізнаюся в тому,
Що сонце в сльозах Ваших стало намистом
І золотом вкрило пальто Вам...