Тетяна Айстра, вірш. 9.11.2011 р.
ЛЕГЕНДА ПРО РАКОВУ КРИНИЦЮ
Криниця раковою стала
Здавна у пам'яті людській.
Води торкаюся вустами,
Буджу легенди світлу тінь.
...Колись давно закутий в'язень
Десь здалека сюди забрів.
Біля води упав він зразу,
Піт, як смола, стікав із брів.
Змішався піт із кров'ю й брудом.
Язик від спраги - як кілок.
Немов в капкані серце в грудях,
І манить, і страшить село.
До крові збиті босі ноги,
Та не від цього гострий біль.
Як важко кривди І тривоги
Вже стільки літ нести в собі!
Колючі погляди шипами
Його гонили звідусіль.
Боявся бідного і пана,
Не раз жбурляли в рану сіль.
Лиш тільки той, хто звідав горя,
Йому шкоринку подавав,
Та ще Господь був, певно, поряд,
Про що засвідчують дива.
Лиш тільки Господу відомо,
Що він - не винен. Суд людський
Його позбавив щастя й дому,
У прірву вкинув навіки.
Його, закутого, пустили
Вовкам на здобич в ліс густий.
Здавалось, він не має сили
І кілька кроків там пройти
Лежав знесилений під дубом.
Чекав свою останню мить.
Його зреклася навіть люба,
А це найбільш йому болить!
Але докучливі мурахи
Тоді померти не дали.
Йшов навмання без болю й страху,
І навіть вовк стрічавсь не злий.
Як страхопуд, заріс бідака.
Волосся збилось в ковтуни.
Порвався одяг на гілляках.
Колись був гарним, став - страшним.
Коли підходив до криниці –
Ланцюг тихенько задзвонив.
Побігли з криком молодиці,
Хоч він за ними не гонив.
Дітей покликали до хати,
Щоб не злякав закутий дід.
Відомо мати то є мати –
Дитя боронить від всіх бід.
Напився в'язень, на дорогу
Вклякнув, як вдома на печі,
Шептав за воду дяку Богу,
Заснув при зорях уночі.
Йому наснилася криниця.
Із неї виповз дивний рак:
Великий, зорями іскриться,
До в'язня він промовив так:
- Твою біду Господь побачив
І допоміг прийти сюди.
Ти нині звільнишся, юначе,
Молися, випий ще води!
З благословенної криниці
Із вірою черпни води.
Ти зможеш від біди звільнитись
Цієї миті назавжди!
...Світанок тихим поцілунком
Нещасного від сну збудив.
Рак по кайданах клацав лунко,
Поповз швиденько до води.
То це не сон, а справжнє диво –
В свою криницю рак поліз!
Настала звільнення година!
Не міг він стриматись від сліз.
Торкав розсічені кайдани,
Сльозами щастя поливав.
Це йому Богом воля дана!
Такі трапляються дива.
Напився в раковій криниці –
І змив утому, бруд і кров.
Зачудувались молодиці,
Коли прийшов по воду знов.
Він так молився на колінах!
І вже був зовсім не страшним...
І вся прекрасна половина
Замилувалась навіть ним.
Коли розказував про себе,
Ховали сльози в рукави.
Напевно, Господу так треба,
Щоб він був вільним і живим.
З тих пір про ракову криницю
Легенди ходять до цих днів.
Напийтеся і помоліться –
І ви повірите мені!
Якщо душа була закута –
Кайдани з неї упадуть.
Якщо лихий вас чимсь поплутав –
Ви змиєте усю біду.
Якщо згубилася дорога
І серце вимучив обман,
Ви помоліться щиро Богу –
І враз розсіється туман.
Молитва щира, ніби птиця,
До Бога донесе слова.
Повірте - ракова криниця
Завжди в біді поможе Вам!
|