Середа, 23-10-2019, 09:18
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Вересень » 7 » Айстра Тетяна, вірш. 7.09.2011 р.
16:30
Айстра Тетяна, вірш. 7.09.2011 р.
Тетяна Айстра, вірш. 7.09.2011 р.
 
МАТИ-МАЧУХА Й КАЛИНА
 
Мати-мачуха на лузі розцвіла –
Ніби хтось кришив тут сонячну хлібину.
Вабить погляд ніжна квітонька мала
І в душі торкає течію глибинну.
 
Будить течія заінені згадки,
І вони спливають в строфи легендарні.
Крізь туман я бачу вицвілі віки
І прошу веселку їм вернути барви.
 
Ніжна квітка, ніби зіронька, пливла.
Я за нею в давнину думками лину.
Привела мене до давнього села
Під зажурену, заплакану хатину.
 
Хата плакала, як скривджене дитя!
Двері грюкнули, закрилися наглухо.
Крик жіночий: "Припини своє виття!
Скільки будеш мене мучити, легухо?!
 
Вмить замовкни! На тобі, бридке щеня!
Все одно тобі немає уже ліку!
Я товчу тебе, як бовдура, щодня,
А не можу вкоротити тобі віку!
 
І нікому, ниждо, скаржитись не смій.
Звідки в тебе синяки оці та гулі!
Як у цьому світі мучитись самій –
Забиралася вже б швидше до мамулі!"
 
Ніби демон - молодиця із дверей,
Злим вогнем палають люті, хижі очі.
Ніби хмара - полетіла між дерев
Із душею ще чорнішою від ночі.
 
Із-за тину бідна бабця визира:
- Як пробратись, щоб дитя нагодувати?
Щиро молиться і хреститься стара
І, мов тінь, тихенько шуснула до хати.
 
У лахмітті, ніби привид, сиротя
До бабусі прошептало: "Пити-пити!"
Напоїла бабця травами дитя
І обмила його губоньки розбиті.
 
- Я, Марисю, не забула твого сну.
Наварила тих квіток, що ти просила.
Ти одужаєш, голубко, в цю весну!
Вір: зело тобі поверне твою силу!
 
Квіти ці - краплини сонця навесні,
Дар цілющий - пам'ятай його навіки.
Недаремно твоя матінка у сні
Побажала це зело тобі на ліки!
 
А тепер, Марисю, каші трішки з'їж.
Мені скоро вимітатися із хати.
Я сюди пробралась нишком босоніж,
Щоб на очі тій змії не потрапляти.
 
Обіцяла, що попхне мене в окріп,
Коли тут мене застане біля тебе.
Нащо те життя мені, старій?
Та тобі, Марисю, помогти ще треба!
 
Твоя мачуха сама - немов окріп.
В неї в грудях злість клекоче безустанно.
Мати вмерла - і вже батько твій осліп,
Бо не бачить, що дитя, як свічка, тане...
 
- Бабцю Калю, я молитимусь за вас,
Після мами - найрідніша ви для мене.
Ви були для мене ангелом весь час,
Як зосталась я самотньою, без нені.
 
Нехай татові простить Господь за все.
Він її боїться більше грому.
Як німий, безтямно хрест важкий несе
І так рідко появляється додому...
 
Обняла стара Калина сиротя:
- Ти, як мама, маєш, пташко, добру душу.
Ти ще будеш мати радісне життя.
Я тобі допоможу. Дожити мушу!
 
Осінилася хрестом і - за поріг.
Для Марисі квіти сонячні збирати
І молитись, щоб Господь дитя зберіг,
Бо не може помолитись його мати...
 
Цілу весну бабця Каля потайки
Для Марисі готувала з квітів ліки.
Батьку мачуха сказала напрямки,
Що недовгий вік в його дочки - каліки.
 
Батько голову ще нижче опустив,
І сльоза, мов камінь, впала на долоню.
Шепотів: "Прости мене, прости.
Що не міг урятувати свою доню!"
 
І подався знову в поле чи у ліс,
Щоб не бачити Марисиної муки.
Ніби дід старий - щетиною заріс.
Слабаком він був, хоч мав ведмежі руки!
 
А Калина доглядала за дівчам.
За Марисю - і молитви і тривоги.
І Марисі аж розвиднилось в очах –
І поволеньки звелась вона на ноги.
 
І вже мачуха страшніша за грозу:
- Може, падчерку рятує знов Калина?
Злі догадки, як вовки її гризуть.
Заховалась, щоб все бачити, за тином.
 
Вже Марися із хатини йде надвір,
Обіймає і цілує бабцю Калю.
Аж тут мачуха метнулась, ніби звір.
І стару схопила кліщами-руками.
 
Придушила і жбурнула на моріг,
І стрибком чугун води примчала з печі,
І зі злістю в очі хлюпнула старій,
Залила вогнем їй очі, руки, плечі!
 
Із плачем Марися кинулась до них,
Стала мачуху тягнути за спідницю.
Та до мачушиних рук попала злих...
І вони її жбурнули у криницю.
 
Раптом бабця підвелась на цілий зріст.
Стали руки - ніби крила лебедиці.
Потім з неї кущ калини дивом зріс
І пропала вся вода у тій криниці.
 
Збіглись люди на той крик, як на дива.
Жінку злу трясло, неначе суху грушу.
А побачила, що падчерка жива,
І лихому віддала зі злості душу.
 
А Марися розказала про дива,
Як у сні матуся радила їй ліки.
Те, що дівчинка здорова і жива,
Мамі й бабці треба дякувать довіку.
 
В бабці Калі щедра, любляча душа.
За чуже дитя пішла із цього світу.
Люди слухають, з усіх сторін спішать
І дивуються з калини й дивоцвіту.
 
Знов криниця кличе спраглих до води:
Чиста й свіжа - на здоров'я пийте, люди!
Щоб не знали більше горя і біди,
Ну, а радощів і щастя хай прибуде!
 
Мати-мачуха давно вже відцвіла.
Вже закрилися її золотоочка.
Над зелом схилилась дівчинка мала
У долонях пестить спогади й листочки.
 
Прикладе листочок низом до чола,
Їй здається - це матусина долоня.
Так звіряла, чи здоровенька мала...
І цілунком біль знімала в її скронях...
 
Мати й мачуха й калина на віки
Прославляють у легенді душу світлу.
Все почуте запишу я залюбки
І пущу - хай далі котиться по світу.
 
Коли щось не так, то вибачте мені
Я із рідної землі лише пилинка.
Я лиш іскорка в пригаслому вогні
І від вічності малесенька хвилинка.
Переглядів: 746 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Вересень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz