Тетяна Айстра, вірш. 6.07.2011 р.
ЛЕГЕНДА ПРО МОРОЗОВИЧІ
Говорить легенда: давно це було,
Зима у той час лютувала.
Раз їхав вельможа крізь наше село
І диво зустрів небувале.
Вельможа закутаний мов би лантух
(Не просто проїхати полем),
Та раптом із річки - аж вибило дух –
Мужик появився півголий
А трохи праворуч братва там була,
Сміялись чомусь молодиці
(Зійшлися попрати з усього села –
Як яблука червонолиці).
Вдавилися сміхом, хапають прання,
А руки - неначе жарини.
- Невже вам не зимно морозного дня? -
Питається пан у чуприни
Плечима стенув і сміється у вус: -
Любов мене, паночку, гріла,
У теплій воді я помитись боюсь,
Щоб ще не розгнівалась мила.
Для нас не страшні ні мороз, ні пурга,
Бо душі зігріті любов'ю.
- Морозовець мій! - так моя дорога
Мене назива знову й знову.
Забрав у коханої чисте прання
І слідом подався до хати.
Летіло із криком кудись вороння
Вертався вельможа багатий.
Говорить легенда: давно це було –
Та зустріч із паном на річці.
Морозовичі - так назвали село.
Ця назва лишилась на вічність.
Говорять в селі, що нова голова –
Це думка нова і розум.
Тому то ми чули і інші слова,
Що пан ніби звався Морозом.
І ніби від прізвища назва пішла.
Ця версія також можлива.
Але ми вважаємо, що для села
І перша легенда важлива.
Якщо вам легенда прийшлась до душі,
А душу стискає затишшя,
Стежками легенди пройтися спішіть,
І зразу дихнете вільніше.
Тут Мачуха Язва блукає під лісом,
А Громуш збирає всі хмари в грозу,
Чаклун Білу Гору обходить зі злістю,
А сивий Амброх витирає сльозу.
Він хоче побачити в небі лебідку
І вишиті крила не в сні - наяву,
Устима і милу Марічку - сирітку –
Тоді всі надії його оживуть.
Тут озеро Баб'янка білим туманом
Живе у світлиці в старім рушнику.
Тут сина у житі розшукує мама,
І їм не зустрітись на цьому віку.
Тут лагідна бабця калиною стала,
Коли рятувала чуже сиротя.
Легенди розкажуть усе досконало,
Легенди розкажуть усе до пуття!
А ви все почуте розказуйте дітям,
У серці своєму несіть в майбуття,
Щоб стало світліше у цілому світі,
Щоб стало добрішим, милішим життя.
|