П`ятниця, 18-10-2019, 15:17
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Листопад » 2 » Айстра Тетяна, вірш. 2.11.2011 р.
15:02
Айстра Тетяна, вірш. 2.11.2011 р.
Тетяна Айстра, вірш. 2.11.2011 р.
 
ЦИБУЛЯ-СЕМИЛІТКА
 
Ти цю цибулю-семилітку
Зірви і викинь десь подалі.
Відкрию пам'яті калитку
І щось тобі про це згадаю.
 
Давно-давно в нас на Волині
Жили поблизу дві вдови.
Як звали їх, не знаю нині –
Вже вилетіло з голови.
 
Одна із них була горбата,
Ростила сина Саливона.
Єдинаком втішалась мати,
Він був для неї як ікона.
 
А друга та була худенька,
Їй Бог дочку Любаву дав.
І нею тішилася ненька.
А час збігав, як та вода:
 
Як підросли вдовині діти,
Ходили разом на забави.
І Саливон занудив світом –
Він закохався у Любаву.
 
Здається, все ішло на краще –
Горбатій лиш радіти слід:
Невістка буде роботяща,
Знайома ще з дитячих літ.
 
Та мов сказилася горбата,
Нагадує зловісну хмару.
І стала думати-гадати,
Як розлучити їй цю пару.
 
Щоб Саливона не гнівити,
Взяла вона лихе зело,
Як кажуть, щоб і кози ситі
І сіно цілим щоб було.
 
Щоб Саливон Любаву кинув
І оженився на багатій,
Щоб мала батька і родину,
Добро і у дворі, і в хаті.
 
Зело варила й бубоніла
Мерзенні відьомські слова,
Щоб у Любави тіло скніло
І туманіла голова.
 
Щоб всі свати минали хату –
Плеснула на цибулю чарів.
Не відала, не знала мати,
Що над дочкою чорні хмари.
 
Цибуля, чарами облита,
Сватів не допускала в двір.
Зеленою зимою й літом
Зробилася вона з тих пір.
 
Вдовиця виплакала очі,
Любава ніби свічка з воску.
Дівча, напевне, хтось наврочив –
В селі пустили поголоску.
 
Знахарки виливали вроки,
Палили кужіль, віск лили.
У щасті світ завжди широкий,
В біді тісний він, замалий.
 
Як і задумала горбата –
На іншій сина оженила.
Невістка гарна і багата,
Але примхлива і сварлива.
 
Хоч знову сито на кілочку –
Невістці увірвавсь терпець.
Свекруха плаче у куточку,
Перебирається в хлівець.
 
Тепер горбата вже нерідко
Любаву згадує по ночах.
Щоб Саливон узяв сусідку –
Сльоза не випікала б очі.
 
Не господиня в себе в хаті,
Горбата втратила свій рух.
Не може догодить багатій –
Вже їсть живцем вона стару.
 
А Саливон - ні рак, ні риба,
Боїться жінку прогнівити,
Не дасть старій шматочок хліба,
Лихими чварами сповитий.
 
Онуки бігають по хаті,
Але старій до хати - зась!
Можливо, це за гріх горбатій –
Скотилась каменем сльоза.
 
Худа вдова свою дитину
Веде до знахарів світами,
Ночують в полі і під тином,
На лік добро дає останнє.
 
Раз у село жебрак придибав –
Брудний, зарослий і худий,
Наспів якраз перед обідом –
В Любави попросив води.
 
Нагодувала і обмила,
Дрантя попрала, посушила.
Розчулився: - Дитино мила,
Ти не гидуєш, що вошивий?
 
Мене, чужого, так приймала,
Немов би батька із доріг.
Щоб ти, голубко, щастя мала
І щоб Господь тебе беріг.
 
І знову тут хвороби спалах —
В очах Любави потемніло,
На землю дівчина упала,
Зів'яло личко, пожовтіло.
 
Дід опустився на коліна,
Якусь молитву шепотів.
Так серце в нього не боліло,
Це перший раз в його житті.
 
Підбігла мати - сльози градом:
- Тобі погано знову, пташко?
Зробити добре щось би рада!
Вона зітхнула сумно, важко.
 
- Чи їй давно так, молодице?
- Та вже, напевне, літ зо сім.
Отут росла тоді пшениця,
Вона й упала на росі.
 
Той рік цибулю я садила,
Вона сім літ уже зелена.
Чомусь не сохне всім на диво,
Сусідки брали її в мене.
 
- Ти цю цибулю-семилітку
Зірви негайно до стебла!
Згадав я зараз ворожбитку
Із мого рідного села.
 
Вона мені вгадала долю
І навіть дечому навчила.
Я все зроблю, щоб твого болю
Була прояснена причина.
 
Він весь заглибився у себе,
Враз прошептала борода:
- Вона уже іде до тебе,
Але нічого їй не дай!
 
Таки припленталась горбата –
Цибулі просить трохи дати.
- Не дам нічого! - каже мати.
Нам треба хвору лікувати.
 
Горбата впала на коліна:
- Простіть мені важкий мій гріх.
Усе в душі вже перетліло,
Вона зверталася до всіх.
 
- Це я Любаві поробила,
Колись лихий мене попутав,
А відробить мені несила,
Не знаю ліків - лиш отруту.
 
Це я цибулю зчарувала,
Щоб не заходили свати,
За це від голоду охляла.
Прости, сусідонько, прости!
 
Худа вдова її за коси:
- Ти - відьма! Я б тебе втопила!
Жебрак на вдів очима косить:
- Прости її! - й худа пустила.
 
- Хай Бог простить, і геть із двору! -
Аж захлиналася худа.
- Нам треба лікувати хвору, -
Старий жебрак собі додав.
 
Казали, потім цю горбату
Знайшли скоцюрблену під тином,
А син пустив тоді у хату,
Як вже поклали в домовину.
 
Жебрак дістав із торби зілля,
Зварив і дівчині подав: 
- Здорова будеш до весілля,
І зникне вся твоя біда!
 
Старий зцілив Любаву швидко,
Зоставсь у них, бо так просила.
А ще казала ворожбитка,
Що він десь тут зустріне сина.
 
Потрапив син малим в неволю,
А батько - старцем по землі
Шукати йшов для сина долю –
Дівча, що хворе вже сім літ.
 
Так, як казала ворожбитка,
Він все робив - дівча здорове.
А всю цибулю-семилітку
Зірвав і викинув за ровом.
 
Раз сонце втомлено на хмарі
Вкладалось спати, мов на піч,
А син вертався від татарів
І став проситися на ніч.
 
Пришелець зразу оком кинув,
Що в хаті дівчина, як квітка.
Тоді жебрак відкрився сину,
Все розказав про ворожбитку.
 
Так дочекався батько сина,
Його з Любавою звінчав,
Худа вдова, як хмара сива,
Ще дочекалася внучат.
 
У семилітці є навалом
В нас вітамінів, а не чарів,
Але де дівка - виривали,
Щоб не залишилась без пари.
 
Ти цю цибулю-семилітку
Сади, поли чи виривай,
Та понеси своїм сусідкам
Легенди давньої слова.
Переглядів: 453 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Листопад 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz