Тетяна Айстра, вірш. 29.06.2011 р.
БІДНЯЦЬКА ПАСКА
Все це сталось в давнину
На нашій Волині.
Пам'ятають дивину
Старші люди й нині.
Жив-був бідний чоловік,
Звався, ніби, Гнатом.
Спину гнув він круглий рік,
Та не став багатим.
Мав дітей найбільш в селі –
І малі, і більші.
Скільки їх - згубила лік,
Але жив - найгірше.
Нелегкий для Гната рік,
Як зерна замало.
В кінці посту, як на гріх,
Борошна не стало.
Щоб хоч пасочку малу
Мати на Великдень,
До сусідів Гнат звернув
Та й сказав: "Добридень!
Перед святом завітав –
Злидні гонять з хати,
Борошенця на свята
Дітям попрохати".
Аж поморщився сусід,
Дивиться на жінку:
"Перед святом дати слід.
Зачекай хвилинку!
Відпрацюєш - вже весна".
Та й пішов до скрині.
Всипав того борошна,
Котре їли свині.
Гнат торбиночку узяв:
"Вдячний вам і Богу".
Покотилася сльоза:
"Жаль, немає свого".
Діти дивляться з вікна,
Вискочила жінка:
"Гнате, з цього борошна
Вийде лиш палінка".
"Більш просити не піду,
Це дали зі скрипом.
Знає Бог мою нужду,
Буде паска з липи".
Тешеться деревина,
Тістом обліпили –
Вийшла паска показна,
Біла, скороспіла.
На Великдень Гнат іде
Посвятити паску.
Жінка в кошичок кладе
Мрію про ковбаску.
Ставить кошик чоловік –
Пасочка розкрита,
А в сусіда паска вбік
(Ніде правди діти).
Відійти десь Гнату слід
(Щось сказав Пилипу).
Паски виміняв сусід –
Взяв собі із липи.
Повернувся з церкви Гнат,
Запалили свічку –
Донькам всім його й синам
Прояснились личка.
Помолилися всі влад.
Гнат на паску глянув:
"Наша паска ожила –
Вже не дерев'яна!"
Їли діти дивину,
Дякували Богу
І несли цю новину
Людям на дорогу.
...У сусіда-багача:
Всі до столу сіли,
Паску різати почав:
"Що це? Боже милий!
Паски виміняв на сміх.
Був же я не п'яний.
Певно, жінко, це за гріх:
Паска - дерев'яна!
Паску в бідного забрав,
Заздрість - серцю мука,
А Господь мене скарав.
Назавжди наука!"
|