Вівторок, 22-10-2019, 23:01
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Вересень » 21 » Айстра Тетяна, вірш. 21.09.2011 р.
13:14
Айстра Тетяна, вірш. 21.09.2011 р.
Тетяна Айстра, вірш. 21.09.2011 р.
 
ЗОЗУЛИНІ ЧЕРЕВИЧКИ
 
Був колись у нашім краї пан скупий, жорстоким
Непомірнії податки дер з людей всі роки.
Плачуть, стогнуть бідні люди - віддають останнє,
Самі гинуть, ніби мухи, постають хрестами.
Не дай панові данини - на смерть всіх скарає,
Ні надії, ні захисту у цілому краї!
 
Того року не вродило - петля на остатку,
І одне село маленьке не дало податку.
Якщо пану все віддати, - міркували люди, -
То на весну в наших селах нікого не буде!
Не похудне пан, як буде хоч рік без податку –
Так рішили старші люди уже на остатку.
 
Не на жарт пан розізлився: - Бидло, кляті хлопи!
Закатую! Заберу в них жниво до півкопи!
До копиці! До зернини! Неслухам в науку!
Хай відчують аж на шкірі мою важку руку!
Хай назавжди закарбують: закон - панська воля,
Працювати і мовчати - така хлопська доля!
 
Спорядив загін чималий пан лихий в дорогу,
Чорна звістка, ніби птиця, принесла тривогу.
Заплакало село бідне, аж заголосило,
Щоб змагатися із паном, немає в них сили.
Всі бояться кари пана, як мору, як граду –
Зібралися найстаріші та й проводять раду.
 
Не знайшли старі і мудрі виходу зі скрути –
Все село аж лихоманить: кари не минути!
Та й прийшло дівча на раду із крайньої хати,
Поклонилось, привіталось так, як вчили мати.
- Я вночі на мить заснула та й бачила чудо:
Бо з'явилась Мати Божа та й радила людям,
 
Щоб зустріли свого пана там, де хрест у полі,
Щоб молились - змилування лише в Божій волі.
Щоб я пана ублагала змінить гнів на ласку,
І щоб вбралася я гарно, нібито на Паску.
Але в мене... ви знаєте... давно нема тата.
В мене латочка на латці і в будень, і в свято.
 
- Всім селом тебе одягнем. Не гризись, дитино!
Може, Бог усім поможе в цю лиху годину!
Цілу нічку шили одяг сільські молодиці,
А як вбрали - всі ойкнули: "Де там тій цариці!"
Хто б подумав, що Зозулька, дочка удовина,
Так розквітне, так засяє у лиху годину?!
 
Може, вас ім’я дивує? Чого дивуватись?
Так назвала колись доньку свою ніжно мати.
Ховалася від матері мала біля хати
І чекала, поки мати не почне гукати:
- Де ти, де ти, моя доню? Де, моя Зозуленько?
- Ку-ку! Ку-ку! Тут я, мамо. Тут ваша Настуська.
 
А в селі таке почули, вже й перехрестили...
Це ще добре, що Зозулька ймення ніжне, миле,
А буває ж "Нюня", Цяця", а чи ще щось схоже!
Щоб так дівку у нас звали - це не зовсім гоже!
Повертаймось до легенди. День вже сонце котить.
Йде похмуре чоловіцтво під стогін жіноти.
 
Всі ідуть, як на погибель - вбрані в діри й лати,
Серед них Зозулька-Настя вдягнена на свято.
За хрестом, як говорилось, пана всі зустріли,
Щоб відразу затупились його злості стріли.
Та Зозулька вперед вийшла, поклонилась низько.
Як уздрів, аж облизався, ніби кіт, панисько.
 
Лебеділа про нестатки, щоб розвіять хмари,
Та на пана подіяли лише вроди чари.
Цілий рік ні краплі жалю не мав до бідноти,
Кинув око на дівчину! Порохно! Бридота!
Каже: все селу пробачить і одмінить кару,
Як згодиться дівчинонька панові за пару.
 
Опустила вона очі, мов ховає вроду,
А у скронях аж довбає: "Краще з моста в воду!"
А село вже і не дише, чекає: що буде?
Стривожені, залякані, змордовані люди.
Підвела на пана очі і сказала: "Згідна".
Між людьми зомліла й впала її ненька рідна.
 
Пан вдоволено всміхнувся, крутить вражі вуса:
- Як тебе, лебідко, звати? Ганна чи Маруся?
- Всі зовуть мене Зо... Змовкла та й сказала: "Настя".
- Що тобі подарувати в день шлюбу на щастя?
Станеш панною і будеш знана і багата,
Для дружини в мене досить і срібла, і злата!
 
А вона впустила погляд в топтану травичку,
І сльоза, немов би зірка, котиться по личку.
- Ти вже, бачу, оніміла та й плачеш од щастя,
Добре, скажеш про дарунок мені завтра, Настя!
А Зозулька з того "щастя" плакала невтішно
І просила матір Божу спасти її грішну.
 
Не хотіла з бридким дідом Настя панувати.
Не хотіла поміняти хату на палати...
Аж прийшов до них у хату дідусь найстаріший
І сказав: "Тебе врятую". Аж серце потішив.
- Даси пану це насіння зілля черевичків,
І скажи, що ти у мами зовсім невеличка.
 
Хай посадить пан насіння у якийсь збаночок,
А як виросте й розквітне - дарунок-віночок.
Як порадили - сказала панові дівчина,
Щоб весілля відкладати, знайшлася причина.
Добре пану, бо не треба на дарунок злота,
Хоч весілля відкладати йому неохота.
 
Та дав слово і чекати мусив отих квітів,
Думав він: дівча не тямить, що вартніше в світі...
Все село за порятунок дякувало Богу,
А час гоїв, ніби рану, у серцях тривогу.
Зозулині черевички пана підманули...
Не рік, не два, а вже десять відтоді минуло.
 
Зрозумів, що дівка проста обвела круг пальця,
Що він, старий недотепа, в тенета попався,
Так не може дочекатись того диво-цвіту,
Вже сімнадцять літ минуло - знов настало літо.
Квіти все-таки з'явились. Та такі незвичні,
Мов казкової царівни чудо-черевички.
 
Слуги кинулись до пана - всі біжать щодуху.
А пан дуба дав у ліжку, вже лежить без руху.
Не міг пан уже помститись за ті черевички.
Не міг знову засмутити Зозуленьці личко.
Зозулині черевички врятували Настю.
З лихим паном у палатах не зазнала б щастя.
 
З того часу поважають це зілля в народі,
Але, певно, вже занадто, бо зникло в природі.
Ще зовуть це зілля "мрія", чи "квітка удачі".
Від поклонників своїх "мрія" часто плаче.
Коли хочеш щастя мати - не забудь ні разу:
Зозулині черевички - квіти не для вази!
 
Вісімнадцять літ чекає зілля свого цвіту.
Не вбивай чиєїсь мрії, не загашуй літа!
Помилуйся, помолися світлим, щирим словом
І залиш своїм нащадкам квіточку казкову!
Переглядів: 458 | Додав: Send | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Вересень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz