Тетяна Айстра, вірш. 19.10.2011 р.
ЛЕГЕНДА ПРО ПЕТРІВ БАТІГ
Як виганяв Петрусь худобу,
Гукнула мачуха услід:
— Дивись, не спи! Паси там добре!
Хоча він пас вже кілька літ.
Худоба паслась непогано.
Аж раптом десь набралось мух.
Корівки хвицьнули ногами,
Біжать, ревуть усі: "Му-у! Му-у!"
Малий забігався за ними,
Перевести не може дух.
Як мачуха, словами злими
Надумав відвести біду.
- Щоб ви всі пропадом пропали!
Щоб з місця зрушить не змогли!
Щоб ви німим камінням стали! –
Кричав розгніваний малий.
А за спиною хихотіння,
З кущів вилазить дідуган.
Сова вчепилася за тім'я,
І взута лиш одна нога.
- Старому Пропаду худоба
Завжди згодиться на обід,
Її я вже давно сподобав,-
Кажу тепер всерйоз тобі.
Усе, що проклинають люди,
Коли кипить у серці злість,
По праву Пропадовим буде –
Усе він зносить, все він з'їсть.
Цей черевик з нової шкіри
Був проклятий чомусь один.
Можливо, хлопче, не повіриш –
Непарних сотню я сходив.
В одному мушу шкутильгати,
А хтось побачить - ну й дива!
Якщо вже хочуть проклинати,
То хай клянуть відразу два!
Петрусь дивився на старого.
Аж рот від подиву відкрив.
Худоба вийшла на дорогу,
І десь подів її старий.
Петрусь отямився - і в сльози,
Тепер йому додому - зась!
Чекають мачушині грози,
Ще й тато, певно, лупня дасть.
- Верніть моїх рябих, дідусю,
Бо мачуха мене заїсть.
Її прокльонів я боюся,
Така страшна у неї злість.
- Що з воза впало - те пропало,
Ти на прокльони поспішай!
Люблю людської злості спалах!
Моя втішається душа.
Вщипнув сову і знов регоче:
- Старому Пропаду прощай!
Петрусь промив сльозами очі -
Не видно діда у кущах.
Присів на камінь при дорозі.
Струмками сльози по щоках.
Аж стрепенувся у тривозі,
Як на плече лягла рука.
- Не плач, Петрусю, сльози витри, -
Втішає дядечко чужий.
- Тебе зобидив Пропад хитрий.
Ти слів проклінних не кажи!
Устань з Лисухи - це не камінь,
Це все твої рябі кругом.
Щоб ожили і не втікали,
Торкну я кожну батогом.
Ану, рябі, швиденько встали
Не бійтесь Пропадових мух!
Змахнули всі рябі хвостами
І вдячно мукнули йому.
Це був Петро - апостол Божий.
Тоді ходив він по землі.
Дитячий плач його стривожив.
Сирітські вразили жалі.
- Прощай, Петрусю, будь із Богом!
Не забувай мої слова!
Уткнув батіг біля дороги,
I знову сталися дива.
Немов метелики блакитні
Петрів батіг обсіли весь.
З тих пір Петрове зілля квітне -
Для нас цілющий дар з небес.
Петрусь розказував про диво,
Що трапилось в його житті.
Що ця Історія правдива,
Засвідчить вам Петрів батіг.
|