Субота, 19-10-2019, 01:22
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Травень » 18 » Айстра Тетяна, вірш. 18.05.2011 р.
13:48
Айстра Тетяна, вірш. 18.05.2011 р.
Тетяна Айстра, вірш. 18.05.2011 р.
 
ЛЕГЕНДА ПРО ОЛЕНКУ-"ТАТАРКУ"
 
До Іванич підбігала дорога.
Тут було те маленьке село...
І легенду розбуджує спогад
Про добро й переможене зло.
 
Розказала мені це бабуся.
Скільки літ промайнуло з тих пір?
Але день той мені не забувся.
Хочеш - вір, а не хочеш - не вір.
 
Ця легенда хвилює і нині,
Витираю сльозу пекучку.
...Дуже-дуже давно на Волині
Мала ненька гарненьку дочку.
 
Скуштувала Наталка Орлиха
Удовою чимало біди.
Одне щастя: ласкава і тиха
В неї донька росла, як з води.
 
Помічниця для неньки і втіха.
Та живий був сумний поговір:
- Гарна донька вдалася із лиха.
Щастя сонцем всміхнулось вдові.
 
- Може, це не Петрова дитина,
А татарська? Глянь - очі які!
- Та то в діда вдалась сиротина, -
Захищав хтось від злих язиків.
 
Чорні очі, а кіски - як стріха.
Чи забули старого Орла?
Не любила б дочку так Орлиха,
Щоб вона не Петрова була.
 
- Вже непразна була, як чужинці
Захопили Орлиху в полон.
Це лиш дивом вдалось бідній жінці
Утекти у ліси за селом.
 
- А Петро боронивсь і загинув.
Разом з тещею й тестем згорів.
Отаку мав у тестя гостину!
На той світ взяли зятя старі!
 
Повернулась Наталка вдовою.
Горе вбило стареньких свекрів.
Бог дав доньку. Живуть собі двоє.
Вже Оленці іде сьомий рік.
 
Через те, що була у полоні
Її мати в ту прокляту ніч,
У селі дали прозвисько доні,
Яке било її, як той бич.
 
- Ти, Оленко, не наша - татарка! -
Злий дотепник не раз упече.
І печаль налягає, як хмарка.
Котить хвилі сумні із очей.
 
- Не гнівися, дитино, хай кажуть, -
Утішала Орлиха дочку.
Хай простить їм Господь назву вражу.
І ти також пробач глупаку.
 
З часом прозвисько вже не боліло,
Через десять літ зник в ньому лід.
А всі кривдники часто несміло
Вже зітхали "татарці" услід.
 
Вже б давно навіть красень Семенко
Старостів до "татарки" заслав
І забрав би до себе Оленку,
Та отець його важко заслаб.
 
Він просив: "Зачекай трохи, сину,
Поки я чи туди, чи сюди..."
Не женися в похмуру часину.
Зачекай - ти іще молодий!
 
... Прилетіла в село звістка чорна:
Знову суне орда, ніби рій!
Аж заклякла Орлиха проворна.
Повернулись кошмари старі.
 
Як навалу жорстоку спинити,
Від біди врятувати дітей?
Лютий ворог до крові неситий.
І тривога, як хмара, росте.
 
Миттю яму копала для схрону,
Щоб сховати дочку в час біди.
Занесла дещо з їжі, ікону,
Теплу ковдру і трохи води.
 
Говорили тоді старі люди:
- Може, ворог крізь ліс не пройде?
- Хай в болоті загрузнуть приблуди!
- Хай на них кара Божа впаде!
 
Аж заслабла Орлиха з тривоги.
Стала пити всілякі зілля,
Все, сердешна, молилася Богу,
Щоб під захист узяв він селян.
 
Місяць тиші. Якось пополудні
Рвала матері зілля дочка.
Показались із лісу приблуди.
Мов шакали, підходять кружка.
 
Не побігла Оленка до схрону,
Щоб катів не вести до села.
Щоб не втрапив ніхто до полону.
Ворогів до болота вела.
 
- Покарай, рідна земле, чужинців,
Щоб не йшли із кривавим мечем!
Уже поряд шакали-ординці,
Вже хапає один за плече.
 
Доганяли дівча, ніби мишу.
Сподівались - покаже село.
А догнали - стривожену тишу
Розірвало дзвінке джерело.
 
З-під Оленчиних ніг - хвиля-круча.
Другий вал вслід за нею котив.
Третя хвиля, як повінь ревуча,
Поховала жорстоких катів.
 
Стала озером дівчина мила.
Його й нині Татаркою звуть.
Чуєш: шепче легенду цю хвиля.
Ти її пам'ятай, не забудь!
 
Подалася Орлиха із хати.
- Де Оленка? Піду-но у ліс.
Стало серце біду віщувати.
Вітер гамір ворожий доніс.
 
Ніби чайка підбита, летіла
За дочкою й чужинцями вслід.
Віддала б вона душу і тіло,
Щоб дочку захистити від бід.
 
Як Оленка змахнула рукою
І взметнулось до хмар джерело,
Мати впала на землю рікою –
Від ординців сховала село.
 
Говорили, що ніби й Семенко
Рятувати кохану примчав,
Та не зміг врятувати Оленку –
Вир крутий їх обох повінчав...
 
Сохнуть ріки, міліють озерця.
Кілька сотень пройшло уже літ.
Та я вірю, вразливому серцю
Ця легенда і досі болить.
 
Давні спогади мають гірчинку,
Все одно я їх п'ю досхочу.
Не дадуть мені думи спочинку,
Поки їх на папір не пущу.
 
Якщо любите ви Україну,
Якщо вам не байдужа Волинь,
Біля озера хоч на хвилину
Зазирайте в його голубінь.
 
І легенда, як мамина пісня,
Ваше серце наповнить добром,
А почути ще поки не пізно,
Що колись пережив наш народ.
Переглядів: 566 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Травень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz