Тетяна Айстра, вірш. 15.06.2011 р.
СВЯТОЙВАНСЬКЕ ЗІЛЛЯ
Святойванського зілля стеблинки
Простягає бабуся мені.
На них Божої крові краплинки
І Пречистої сльози рясні.
Було зілля колись не примітним,
Обминали його знахарі.
По лугах і галявинах квітло,
Вибігало до битих доріг.
Як Ісуса вели по дорозі
Із тяженним хрестом на плечах,
Затремтіла зілинка в тривозі
І змінилась у всіх на очах.
Підросло стебельце невисоке
І Дивилось з таким співчуттям: -
Що ви робите, люди жорстокі?
На чиє замахнулись життя?
Кров стікає струмками по тілу.
Прихилилась зілинка в журбі.
Щось зробити маленька хотіла,
Щоб Спасителю зменшити біль.
Під страшним тягарем гасне сила,
І Син Божий упав на моріг.
І зілинка у Бога просила,
Щоб страждальця від лиха вберіг.
Пелюстками чоло холодила
І росою змочила вуста.
Повернулась Ісусові сила,
До зілинки торкнувся і встав.
Він на неї із вдячністю глянув,
Своїм поглядом благословив
І на неї вказав Іоанну
Ледь помітним кивком голови.
Знов глумились, погнали на страту.
Аж стогнала зілинка з журби:
- Люди, люди! Чи більша є втрата:
Того вбити, котрий вас любив?
Божа кров на квітках і на листі.
Сік червоним став з тої пори.
Поклонилась зілинка Пречистій,
Як спускалась Вона із гори.
Це зело упізнала Марія.
Воно силу добра берегло.
І Пречистої сльози зоріють,
Обмивають цілюще стебло.
А святий Іоанн на колінах
Свіжу землю стеблу підгортав,
Підіймав все зім'яте сумлінно,
Шепотіли молитву вуста.
Святойванським це зілля назвали,
"Божа кровця", або "звіробій".
І тепер ми вже знаємо з вами,
Що воно угамовує біль.
- Не забути зело освятити,
Щоб зміцнити всі сили добра.
Зараз люд наш увесь хворовитий! –
Шепотіла бабуся стара.
|